Понеділок, 25.09.2017, 12:49
Депомаранч
Приветствую Вас Гість | RSS
Меню сайта
Главная » 2009 » Листопад » 18 » 100-річчю від дня народження Степана Бандери, 555-літньому ювілею Дебеславців присвячується
100-річчю від дня народження Степана Бандери, 555-літньому ювілею Дебеславців присвячується
21:07
ТЕРНИСТІ ДОЛІ
 
Закінчувався 1943 рік. Світова воєнна веремія огорнула й покутські села. Наставали непрості часи невідомого прийдешнього. Україна палала в огні. В тривожному передчутті неминучого лиха жили Дебеславці.
Радісні надії та сподівання на швидке становлення самостійної держави не виправдались. Після Акту відновлення української державності ЗО червня 1941р. була арештовані чільні провідники ОУН. Хвиля арештів докотилась до Коломиї і навколишніх сіл. На роботи до Німеччини добровільно-примусово було вивезено чимало молоді. Знали в Дебеславцях, що арештовані німцями доньки пароха сусіднього с.Залуч о.Гоянюка за зв'язок з оунівським підпіллям. А також було вже відомо, що Українська Повстанська Армія веде збройну боротьбу з німецькими та польськими окупантами.
Непрості польсько-українські стосунки знайшли свій відбиток і на Покутті. Спочатку перелякані українці втікали і ховались, бо ріжуть поляки. А вже потім горіли помешкання в с.Ганів, в с.Трійця, на Хомові. Невдовзі, після свята Дмитрія, 8 листопада 1943р. (храмовий празник в с.Ганів) знайшли вбитим юнака цього села польської національності. Чи це було вбивство через дівчину, чи на міжнаціональній основі, чи провокація якоїсь третьої сили, щоб зіштовхнути поляків та українців, невідомо до цих пір.
Відомо інше, 12 січня 1944р. чисельний загін польської кримінальної поліції, що була на службі у фашистів, вдерся до хати солтиса с.Дебеславці Михайла Томенка. Старшого сина Степана (1922 р.н.), студента Львівської політехніки, члена ОУН, вивели на подвір'я, і на очах у заціпенілої від несподіванки і жаху матері, без суду і слідства, розстріляли. Побачивши смерть брата, почав втікати Микола (1925р.н.), що вчився на лікаря-дантиста. Куля догнала його біля сусідської хвіртки. Ранений встиг попередити стареньку жіночку Марічку, що йшла зі справою до солтиса. «Вуйно, втікайте! Вони вб'ють...» Підбіг поліцай і безжально повторним пострілом на пів-слові, обірвав молоде життя. А також вбив і стареньку глуху бабцю.
Наймолодший з братів Іван (1927р.н.) вискочив через вікно і почав втікати городами. Ось перелаз, за яким залужені рятівні береги річки Ласків. Ще мить... Не судилося. Гримнув один постріл, другий. На самому перелазі ворожі кулі забрали життя 17-річного юнака.
Червоні криваві плями на білому снігу, бездиханні тіла синів-соколів та тяжкі материнські ридання застав вдома Михайло Томенко. В момент трагедії перебував сільський солтис разом зі своїм братом Степаном Томенком, начальником Матієвецької гміни, в Коломиї на нараді. Тому й не змогли завадити лихові.
Поховали братів 14 січня 1944р. на сільському цвинтарі.
Ця надзвичайна трагедія, що невимовним горем огорнула родину і друзів загиблих, всю національно-свідому дебеславську молодь і громадськість навколишніх сіл, відсунула в тінь іншу важливу подію,
В тому часі був арештований в Дебеславцях Федір Стефурак. З особливої теплотою та повагою згадують про нього всі, хто його знав і пам'ятає досі. Хто він і чим заслужив авторитет, визнання і пошану серед односельців, за відміряним тернистою долею таким незначним - всього 23-річним земним життєвим шляхом.
Народився Федір 1921р. в селянській родині Дмитра (по сільському Штифурікового). Мати була дочкою Козьми Ілюка. Був найстаршим у багатодітній родині. Мав братів - Юру, Івана, Василя, Богдана та сестер - Марію, Анну, Штефку та Наталку.
Зростав Федір кмітливим, допитливим хлопчиком. У ранньому віці навчився читати й писати. Навчання у школі давалось легко. Природна обдарованість на величезні старання приносять відмінні результати. Талановитого юнака батьки віддають на навчання до Коломийської гімназії.
Це був час великого національного піднесення. Українська молодь поринула у вир кипучого життя, готуючи себе до майбутніх нелегких випробувань, до боротьби за власну самостійну державу. Культурно-просвітницька праця, спортові товариства, пластунські вишколи - це неповний перелік того, де можна було прислужитися українській справі.
Звання студента-гімназиста зобов'язувало бути прикладом у всьому для інших. Тогочасний студент - це ерудований, начитаний, національно-свідомий, глибоко віруючий патріот. Шанував старших і був взірцем для однолітків та молодших.
Найкращі ставали осердям національно-визвольного руху і вступали в організацію Українських Націоналістів. Серед них був і Федір Стефурак. Маючи непересічні здібності та винятковий талант до навчання, вступає до Львівської політехніки. Мало відомо про його перебування у Львові. Але той факт, що після арештів німецькими окупантами чільних оунівських провідників Федора Стефурака залучають до праці у Крайовому Проводі ОУН, свідчить про неординарність його особи.
Приїжджаючи в село, встигав бути всюди. Навчав історії, роз'яснював політичну ситуацію в світі і був серед організаторів фестинів. Робив слушні підказки на репетиціях драмгуртка. Керував сільським хором читальні осередку Товариства «Просвіта». Багатьом запам'ятався - дисциплінованим до себе і до інших, елегантно-підтягнутим, чистим та охайним. Його любили і поважали всі.
Успіхи сина надзвичайно тішили Дмитра Стефурака, що мав за плечима австрійську війну. І додавали сил для тяжкої селянської праці, щоб забезпечити подальше навчання старшого сина і дати кусок хліба та вивести в люди молодших дітей.
Але війна перекреслила всі надії та сподівання. Після звірячого вбивства братів Томенків, перебуваючи на Різдвяних канікулах в Дебеславцях був арештований Федір Стефурак. Доправлений до гестапо. Нещадно катований. У лютому 1944р. розстріляний. Тіло сина зміг забрати батько лише на початку квітня. Впізнав по вишитій сорочці. Були поламані руки й ноги, вибиті зуби. За кілька годин геть посивів 54-річний Дмитро Стефурак.
Поховали Федора на Благовіщення, 7 квітня 1944р. Друзі висипали невелику круглу могилу. Встановили березовий хрест з терновим вінком. Воістину, як у пісні:
«І за їхню честь - їм березовий хрест...
І могили їм цвітом всипають!»
А дальше події розвивались дуже стрімко. На зміну коричневим прийшли червоні окупанти. На околиці Дебеславець в урочищі «На верьхах» відбувся довготривалий бій рейдових частин УПА з багаточисельним підрозділом НКВД. Бойове хрещення у тому бою отримали близько 20-ти дебеславських патріотів. Був серед них член ОУН Юра Стефурак (І923р.н.), брат Федора.
Десь через місяць пройшла мобілізація до лав радянської армії. Пішов на фронт син Дмитра Іван Стефурак (1925 р.н.) За доносом сексотів був арештований Юра. Поки перебував в Коломиї, ще носили рідні йому передачі і мали змогу бачити. Прийшла вістка, що багатьох галичан, забраних на фронт, арештовує СМЕРШ. Були серед них і дебеславські юнаки. З тривогою очікував повідомлень про долю сина Івана Дмитро Стефурак. Але лихо чатувало зовсім поруч. Забрали до Станіслава Юру і замордували на допитах. Нові окупанти навіть не дозволили забрати тіло сина і поховати за християнським звичаєм.
Тяжкі роздуми огорнули душу прибитого горем батька. За що такі нестерпні муки випали на долю його синів? Ростив їх, виховував бути чуйними і добрими, чесними і порядними. Хіба є виною те, що вони любили рідне село, рідну землю, були українцями. Не витримало згорьоване батьківське серце. Зліг і невдовзі помер. Поховали Дмитра Стефурака в кінці листопада 1944р.
А вже в грудні заарештували 49-річну дружину Марію і всіх дітей. Найменшому Богдану було 3 роки. Перебували на пересильному пункті в м.Коломия. Найстарша дочка Марія (1927р.н.) проживала в сусідньому селі Цуцулин Косівського району, носила прізвище Селезінка. Зуміла викрасти малого братика Богдана і вберегти його від сибірських поневірянь. Хоч ризик і страх біли надзвичайні.
«Матір з Васильком, Анною, Штефкою і шестирічною Наталочкою на Різдвяні свята 1945р. етапували на висилку до Архангельської обл.» - згадує п.Марія.
Опіку над родиною у неповні 15 років здійснював Василь Стефурак. Дописав матері роки, щоб не брали на важку працю. А сам тяжко працював на лісоповалі, щоб заробити пайку хліба собі і рідним. Довелось тривалий час лікуватися малій Наталочці, що простудила ноги, долаючи студені милі в товарному вагоні з рідної землі в чужі, холодні незвідані краї. Пережити довелось чимало. Рятувало те, що там на чужині було багато українських родин, які допомагали одні одним. Після смерті Сталіна стало можливим повернення в Україну. Повернулась родина Стефураків додому в 1958 році. Жити не було де, бо надбане майно і хату забрали до колгоспу. Марія прихистила матір і сестер біля себе. У 1961 р. померла мати. Іван повернувся з війни і працював електриком у в/ч в м.Івано-Франківську, потім проживав у м.Трускавець, де і помер у 1986р. Василь служив в армії, повернувся додому. Помер у 1990р. Марія зуміла виховати і поставити на ноги найменшого Богдана. Служив в армії, працював на шахтах Донбасу. Проживає зараз у Дніпропетровській області.
Нелегкі випробування довелось пережити найстаршій з доньок Стефураків. Проживала на північно-східній околиці Цуцулина. Поруч з хатою були заліснені горбисті схили. В стодолі була криївка, в якій знаходили прихисток українські підпільники. Особливо запам'ятався такий випадок.
Влітку 1946р. в схроні перебували Андрій Сем'юк - псевдо «Орлик» з Дебеславець та «Косарик» з Корнича. Побачивши чисельну ватагу озброєних до зубів облавників, попередила повстанців. Отримала наказ - виганяти на пасовисько корову. Андрій з другом приготували ретельно замаскований скоростріл і гранати до оборони.
Була вагітною старшим сином. Заховавшись за кущем, вклякнула на коліна і щиросердечно просила Господа, щоб відвернув небезпеку. І сталось чудо. Не дійшовши метрів тридцять до хати, енкаведисти повернули в напрямку с.Трійця Снятинського району.
Разом з чоловіком, що помер у 1985 році, виховала п.Марія трьох синів і дочку. Діждалась онуків і правнуків. Проживає зараз з сестрою Наталкою в м.Коломия. Проживає в Коломиї і Анна. А Штефка мешкає в Саратовській обл. (Росія).
65 років виповнюється цим трагічним подіям, що спіткали дебеславські родини Томенків і Стефураків. Час загоює найтяжчі рани, лікує найбільше горе. Але для України втрата своїх найкращих синів і дочок відчутна і сьогодні. Як бракує нам зараз цих гордих і нескорених, завзятих і небайдужих, шляхетних і порядних. Закатованих і замордованих голодоморами і сибірами, розстріляних кровавими фашистським і комуністичним режимами.
З ними не була б бідною сиротою на найкращих світових чорноземах наша багатостраждальна Україна. З ними ми мали би гідне життя. Не були б на задвірках у власному домі і не поневірялись би у наймах по світах. З мільйонами безневинно убитих, що були цвітом української нації - були б ми сьогодні у НАТО, у Євросоюзі і не боялись би імперських зазіхань Москви.
їхнє жертовне життя і пролита за Україну кров має надихати молодих українців бути гідними спадкоємцями слави Володимирового Тризуба. Молоді мають творити нове життя. Де буде чесна і порядна влада. Багато і заможно житиме український народ. Пануватиме правда і сила закону. Гідно буде пошановане геройське покоління Мирослава Симчича, Федора Стефурака. Буде скинуто назавжди, пута - байдужості і меншовартості, кайдани - розбрату і самопоборювання.
Щоб не зазнавали тернистих доль наші брати і сестри, діти та онуки - Україна мас бути українською. І вона такою буде!
Володимир Покидко
с. Дебеславці грудень 2008р.
Просмотров: 456 | Добавил: depomaranch | Рейтинг: 4.3/3 |
Всего комментариев: 1
1  
дякуючи таким людям як ти Володя,щось трохи про рідне село будемо знати і ми. Дякую!

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Календарь новостей
«  Листопад 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Поиск
Друзья сайта
Статистика
Copyright MyCorp © 2017Конструктор сайтів - uCoz