У російських ЗМІ з`явилася прихована реклама нового глави РПЦ Кіріла. Главі ортодоксальної Церкви приписують далеко не банальну і діяльну поведінку

І справді, служителі церкви не звикли розкривати подробиці свого особистого життя, поглядів і переваг. У випадку ж з Кірілом ми маємо прямо протилежну ситуацію. Він не тільки не приховував своїх радикальних релігійних поглядів, але і активно поширював їх як в Росії, так і за її межами. Він став першим церковним ієрархом Росії що узявся за ведення авторської телепрограми. «Слово пастиря» разом з беззмінним ведучим і одним з основних кандидатів на патріарший престол завдяки ОРТ регулярно дивилися мільйони віруючих.

Ідеї, що висуваються ним, оберталися навколо перетворення церкви на справжню державу в державі, забезпечення її фінансово, політично і організаційно. Саме Кіріл зажадав переказувати частину прибуткового податку росіян до бюджету релігійних організацій, зокрема Російській православній Церкві. Саме він почав активно пропагувати активне втручання Церкви в світське життя і в політику, зокрема для її впливу на владу з позиції «Священство вище царства».

Єдине, чого вже вдалося досягти Кірілу, - створення парамілітарного «православного корпусу» у прокремлівському молодіжному русі «Наші». Під час проведення архієрейського собору в Храмі Христа спасителя (Москва) «нашисти» спільно з міліцією охороняли довколишні райони, не випускали з метро прихильників опального митрополита Діоміда і перешкоджали роботі журналістів.

Виступаючи з урочистою промовою з нагоди своєї інтронізації, Патріарх назвав себе «захисником зовнішніх канонічних рубежів Церкви».

«Це служіння набуває особливого значення, яке виникло після утворення незалежних держав на просторі історичної Русі. Поважаючи їхній суверенітет і дбаючи про благо кожної з цих держав, патріарх в той же час покликаний піклуватися про збереження і зміцнення духовних зв'язків між народами, що населяють їх, в ім'я заощадження тієї системи цінностей, яку являє світу єдина православна цивілізація святої Русі», - наводить слова нового керівника РПЦ портал Форум.

Вважаючи своїм завданням і турботу про єдність уселенського православ'я, він завірив, що завжди буде відкритий «до діалогу з церквами-сестрами і до спільних зусиль, які допомогли б укріпити і удосконалити всеправославну співпрацю, добитися більшої координації пастирських і місіонерських зусиль».

Прикметно, що слова нового патріарха про єдність канонічної території слухав тільки один президент - Дмитро Медведев. Судячи з усього, відмова від боротьби за патріарший престол Київського митрополита Володимира означатиме, що РПЦ продовжує свій шлях до державної церкви РФ, і не більш того. З таким баченням виступив і сам Медведев. Імперські плани Кирила йому явно не до душі. «Робота між державою і церквою буде запитана в ім'я розвитку нашої країни і всіх православних народів», - сухо відзначив президент РФ.

Земляк Путіна

Згідно офіційної біографії, патріарх народився 20 листопада 1946 в Ленінграді в сім'ї репресованих служителів церкви. Потомствений священик.

У школі не вступав з релігійних переконань у піонери і комсомол. Став героєм антирелігійної публікації в міській газеті.

У 15 років пішов зі школи і працював в геологічній експедиції.

1969 р. - з відмінністю закінчив Ленінградську духовну академію.

1 червня 1970 отримав ступінь кандидата богослов'я за твір «Становлення і розвиток церковної ієрархії і учення православної Церкви про її благодатний характер».

3 квітня 1969 митрополитом ленінградським і новгородським Никодимом (Ротовим) пострижений в чернецтво, 7 квітня 1969 року рукопокладений в ієродиякона, 1 червня 1969 року - на ієромонаха.

Після закінчення академії був залишений при ЛДА професорським стипендіатом, викладачем догматичного богослов'я і помічником інспектора ЛДА. З 30 серпня 1970 - особистий секретар митрополита Никодима (Ротова), голови відділу зовнішніх церковних стосунків (ОВЦС). З цієї миті Кирило стає своєрідною візитною карткою РПЦ для країн Заходу. Як затверджують його опоненти, зарубіжні візити патріарха були безпосередньо пов'язані з його роботою у КДБ СРСР. У цьому відомстві Гундяєва знали під псевдонімом «Міхайлов».

У 1972 році супроводжував патріарха Пімена в його поїздці по країнах Близького сходу, а також до Болгарії, Югославії, Греції і Румунії.

У листопаді 1975 року на екуменічній асамблеї в Найробі засудив лист дисидента, о. Гліба Якуніна про гоніння на віруючих в СРСР і заперечував факти порушення прав віруючих.

З 18 листопада 1976 по 12 жовтня 1978 - заступник патріаршого екзарха західної Європи (за рапортом від 4 листопада 1976 року митрополита Никодима (Ротова), патріаршого екзарха західної Європи, про необхідність у зв'язку з п'ятим інфарктом призначити йому заступника - з пропозицією кандидатури Кирила).

12 жовтня 1978 звільнений з посади заступника патріаршого екзарха західної Європи і призначений таким, що управляє патріаршими приходами у Фінляндії (очолював їх до 1984 року).

З 27 по 29 березня 1979 р. брав участь в Консультації «Відповідальність Церков СРСР і США за роззброєння».

З 12 по 24 липня того ж року очолив делегацію РПЦ на всесвітній конференції «Віра, наука і майбутнє» у Кембріджі (США).

26 грудня 1984 призначений архієпископом смоленським і вяземським. Як відзначає інтернет-видання «Стрингер», переведення до Смоленська було для архієпископа Кіріла пониженням і свідчив про опалу з боку державних наглядацьких органів.

«...Про причини немилості, поширюються різні чутки. Одні пов'язують це з його реформаторською активністю у сфері Богослужіння: він не лише практикував використання російської мови в богослужінні, але і служив вечірню увечері, а не вранці, як це прийнято в РПЦ досі. Іншою причиною усунення владики Кіріла з «північної столиці» Росії називають його відмову проголосувати проти резолюції ЦК всесвітньої ради Церков, що засудила введення радянських військ до Афганістану. Тим часом «за» він теж не голосував, лише «утримався», що, втім, на ті часи теж було мало не подвигом», - писала Наталія Бабасян в статті «Зірка митрополита Кіріла» (Російський журнал, 01.04.1999).

Сам Кіріло вважає, що він став жертвою закритої постанови ЦК КПРС про боротьбу з релігійністю, прийнятого напередодні святкування 1000-ліття хрещення Русі, за надмірну активність на посаді ректора духовної академії: під час його ректорства був відкритий доступ в ЛДА випускників світських вузів, а в 1978 році - створено регентське відділення, на яке могли вступати і жінки.

З 14 листопада 1989 - голова відділу зовнішніх церковних стосунків (ОВЦС) і постійний член Священного синоду. Це призначення фактично свідчило про зняття з нього державної опали.

З 20 липня 1990 року - керівник патріаршими парафіями у Фінляндії.

25 лютого 1991 зведений в сан митрополита.

Колега Путіна

Проте якщо довіряти повідомленням російської і світової преси, далеко не все в житті Кирила настільки жертвенно і героїчно.

У 1996 році він увійшов до складу ради директорів банку «Пєрєсвєт», що обслуговував фінансові інтереси патріархії. Як твердять московські журналісти, з цієї миті почалися фінансові і майнові зловживання митрополита.

У вересні 1996 року газета «Московскіє новості» (N34) опублікувала повідомлення про те, що ВЗЦЗ, очолюваний митрополитом Кирилом, в 1994-96 рр. організував в 1994-96 роках ввезення підакцизних товарів (в першу чергу сигарет) в обхід митних зборів, під виглядом гуманітарної допомоги, на суми в десятки мільйонів доларів і в кількості десятків тисяч тонн. Звинувачення були підтримані іншими популярними світськими газетами (зокрема, «Московським комсомольцем» - журналістом Сергієм Бичковим). Вважається, що негласним ініціатором цих звинувачень був тодішній керуючий справами МП архієпископ Солнєчноґорскій Сергій (Фомін). Для розслідування цих повідомлень була створена внутрішньоцерковна комісія на чолі з архієпископом Сергієм (Фоміним).

Проте позиція митрополита Кіріла, який заперечував умисне ввезення в країну сигарет і говорив, що церква не могла відмовитися від нав'язаного нею подарунка, була підтримана архієрейським собором РПЦ 1997 року. Церкві вдалося заробити кілька сотень мільйонів доларів, а статки Кіріла тоді оцінили у півтора мільярди доларів. В даний час вони досягають, за деякими даними, 4 мільярдів.

У травні 2001 року той самий журналіст «Московського комсомольця» Сергій Бичков опублікував статтю «Митрополит з табакерки», в якій повторив колишні звинувачення на адресу митрополита Кіріла з приводу імпорту тютюну, а також вперше публічно ототожнив Кирила з діячем ВСЦ «агентом Міхайловим», згадуваним в раніше опублікованих матеріалах комісії Верховної Ради («комісії Якуніна-Пономарьова») про зв'язки КДБ і РПЦ за радянських часів.

Живе в офіційній резиденції ВЗЦЗ у Срібному борі (Москва).

У 2002 році купив пентхаус в будинку на набережній з вікнами на храм Христа спасителя (квартира зареєстрована на Гундяєва Володимира Михайловича, «про що є відповідний запис в кадастровій відомості» (The New Times. №50[96] від 15 грудня 2008).

У ЗМІ з'являлася «інформація про купівлю митрополитом віли в Швейцарії» (там же).

За словами Олександра Солдатова, головного редактора авторитетного видання, присвяченого релігійному і церковному життю, митрополит Кіріл - активний і досвідчений бізнесмен. Цікавиться грою на біржі, нафтовим бізнесом, торгівлею металами і автомобілями.

На своєму сайті «Антікомпромат» політолог Володимир Прібиловскій наводить згадку про агента «Міхайлова» в матеріалах комісії Якуніна-пономарева.

Січень 1973: «До Таїланду і Індії для участі в роботі ВРЦ (Всесвітньої ради церков, - Rupor) виводилися агенти органів КДБ «Магістр» і «Міхайлов». Ці агенти робили вигідний вплив на роботу ради і подали матеріали, що представляють оперативний інтерес про стан у ВРЦ і характеризуючі дані на окремих діячів. (...) Заст. начальника 4 відділу 5 управління КДБ при РМ СРСР підполковник Фіцев».

У окремому визначенні комісії Верховної ради мовилося також: «Комісія звертає увагу керівництва РПЦ на антиконституційне використання центральним комітетом КПРС і органами КДБ СРСР низки церковних органів в своїх цілях шляхом вербування і засилання до них агентури КДБ. Так, по лінії відділу зовнішніх церковних стосунків виїжджали за кордон і виконували завдання керівництва КДБ агенти, позначені кличками «Святослав», «Аламант», «Міхайлов», «Топаз», «Нестеровіч», «Ковалів», «Огнев», «Есауленко» та інші. Характер виконуваних ними доручень свідчить про невідокремленість вказаного відділу від держави, про його трансформацію на прихований центр агентури КДБ серед віруючих».

Захоплення Гундяєва нетипові для церковного середовища - він фанат гірських лиж (для цього купив собі немаленький будинок в Швейцарії), породистих собак, водних лиж і швидкісного водіння автомобіля.

За версією журналістів «Огонька», Кіріла «ось вже 30 років пов'язують найтепліші стосунки» з Лідією Михайлівною Леоновою, дочкою кухаря Ленінградського обкому КПРС.

За матеріалами "Рупор". Переклад ІА "Депомаранч"