ФАТАЛІСТ І ЙОГО «МУ-МУ»

Двічі Президент і далі погано розуміється на суспільних настроях, тому він щиро не заважає «Му-му» Януковичу «робити себе президентом»: в Кучми є цікавіше заняття, набагато достойніший об’єкт пізнання – це він сам.

Дещо про нового Кучму можна сказати вже зараз: він українець, але «не такий, як націоналісти», ліберал, «але успішний», соціаліст, але «не Мороз і не Муссоліні». Усі ці «не», які він кожним своїм кроком додає до власної характеристики, є лише симптомом того самого духу заперечення (конструктивної агресії), без якого неможливе пізнання, контакт. Це той самий «дитячий троцалт», з якого виплавляються засоби примирення із дійсністю.

Йому не нудно вивчати себе – навіть захоплююче. Цілком можливо, що Кучма знову мняцкатиме ліве вухо правою рукою, якщо йому вдасться послухати коли-небудь плівки Мельниченка....

Протягом останніх півтора року, відколи ясно видно, що спорудження нового саркофагу у душі Кучми припинено, іміджмейкери, користуючись періодом «стабільності матеріалу», здійснили гігантську роботу у пошуках нових виражальних засобів. Особливо запам’ятався усім кліп: Президент з онуком і псом, вітають державу з Новим роком і Різдвом Христовим.

Онук насправді потрібен у цій композиції з однією метою, щоб Кучма не тримав руки схрещеними перед собою, не творив візуальний бар’єр з дійсністю, не тримав у руках ручку чи папір, які глядачами також сприймаються, як засоби оборони, свідченням страху в душі. Рішення не оптимальне, бо онук – це також «бар’єр», також щит, хоч і дуже природній. Так само не може бути таким «щитом» обласкане сирітське подружжя Засух: на них просто не зважатимуть інші президентські «Му-му»: ні Тимошенко, ні Янукович.

Зрештою, пес у цьому кліпі видається найвідвертішим. Іміджмейкери достойного замінника жестові «рука через тім’я» так і не знайшли. Отут би й замислитись: а чи варто було його «ламати»?!