Визначення українського в Росії

За планом справжніх «росіянітів» східний русин, як недо-«росіянин», повинен зникнути під тиском національної освіти.

І зараз все сприяє втіленню цих планів.

Тип західного росіянита нездатний протистояти руськофобській ідеології утвердження дійсної «росіянітської» ідентичності. Він взагалі не здатний протистояти нічому.

Чи можна вважати питання закритим, а Росію остаточно втраченою для України навіть як не союзника, то бодай надійного партнера?

Ще можливо мати погані міждержавні стосунки між країнами, населення яких позитивно ставиться один до одного, але неможливий зворотний варіант. Якщо тип західного росіянита не здатний зупинити домінування руськофобського «росіянства», що все посилюється, то, що і головне хто міг би йому протистояти?

Найочевидніша відповідь - йому могли б протистояти українці-руси. Але ця ж відповідь є найскладнішою. Його складність обумовлена вже майже віковою радянською і пострадянською національною політикою, результатом чого стала трансформація слова «руси». Закріплення назви русин лише за тими, кого раніше іменували києворусами, виведення з цього поняття білорусів і східнорусів, нав'язування останнім нового етноніма росіяни робить вельми проблематичним відродження його колишнього ужитку.

Адже, перш за все, тоді потрібно щоб росіяни, хоч би західні росіяни, почали сприймати руське ім'я як своє. Проте тоді вже постає питання, який зміст слова «руси»? Якщо це лише поняття приналежності до певної етнічної спільності, то завжди виникатиме проблема з визначенням меж цієї спільності. Коли існує якийсь етнічний еталон, то будь-яка відмінність сприйматиметься як маргінальна. Головне абсолютно неможливо визначити, чим одна етнічна (субетнічна) культура краща за іншу, чим вишиванка краща косоворотки і так далі

З одного боку визначення українського, руського, пов'язаного з вульгарним есенціалістським (примордіалістським) тлумаченням нації, суть якого: нація є «пророслий крізь століття етнос», в Росії нестиме конфлікт протиставлення етнічних (субетнічних) культур. З іншого боку жорстка відмінність есенціалістського і конструктивістського (операціоналістського) підходів виправдано лише рамках академічної науки. Навіть «росіянітський» націоналізм, теорія якого на 100% примордіалістська, насправді прагне конструювати росіянітську націю на ґрунті певних цінностей і впровадження їх до свідомості населення. Як вже сказано вище головна риса цих цінностей антируськість, тобто заперечення будь-яким шляхом цінностей і ідей, пов'язаних із загальною руською історією України-Руси і побудовою великої руської нації. Усвідомлення ж людиною приналежності до руської народності за задумом «росіянітських» націоналістів полегшує засвоєння антируських національних цінностей.

Таким чином, вимальовується визначення руського в Росії (хоча воно багато в чому цінне і для України) актуальне в ситуації, що склалася: руське в Росії це те, що активно відкидає «росіянітство». Тут дуже важлива конкретність заперечуваного об'єкта. Необхідне чітке усвідомлення того, в чому полягає русинофобія «росіянства». Тобто українці повинні знати ази «росіянітської» ідеології не гірше за «росіянствуючих», щоб усвідомлено їх відкинути. І в цьому сенсі у західних русинів підстав відкинути «росіянітську» ідеологію (тобто стати нинішніми руськими) не менше, ніж у тих, хто вважає себе руським українцем за національністю.

Для Росії основне значення має, чи є людина росіянітом за переконаннями.