“Утро красіт нєжним свєтом”
Картина пята
Птічкін виклав на стіл аркуш протоколу, кинув твердий погляд на заплакане дівча в хустці, яке сиділо посеред кімнати під сліпучим електричним світлом.
- Так, громадянко Щиголь. Розповідай, як ти підслуховувала крізь “продухи”. І не сама, а на зміну з молодшою сестрою. Бачиш, ми все про тебе знаємо. Нечего запираться. Через кого ти її заздрила? Через «Гриця»?
Дівча схлипнуло.
- Через нього, сердешного.
- Щось я не розумію ваших хлопців, Ти он яка гарна дівка. Мало йому було, що він за собою тягав?
Дівча шморгнуло носом
- Вона така пишна, розумна, вчена, як пані, і білизна в неї мереживна. Вона мені прати давала.
Залилася слізьми.
- А вона ж і чоловіка має.
Птічкін безжально підлив оливи в ясний вогонь щирих дитячих ревнощів.
-Звуть Василь. “Псевда” “Вьюн”, “Зенон”, “Орлан”, “Заграва”. Вона про нього хоч згадуваала?
- Ні, вона дуже обережна була. Знала, що ми слухаємо, то таке казала, щоб ми встидалися.
- Это хороше, что ты со следстввием сотрудничаешь. Это тебе на суде зачтется. Мы с тобой тоже по хорошему. Тут к тебе сестра проситься. Я разрешил. Вот с кого пример надо было брать, а не с бандитов. Вышла за милиционера, живет в райцентре, культурный человек: красится, курит, пьет, может аборты делать. (Коли справу зроблено Птічкін не приховує свого презирства до відпрацьованого інформатора)
Дівча схлипнуло знов:
- А зі мною що тепер буде
- Суд решит
Дівча заридало і то так гірко, що Птічкін не витримує, бурчить:
- Ну, нема чого нюні розпускати. Все буде добре. Ти ще неповнонолітня. В тюрьме перевоспитаешься, вступишь в комсомол, профессию получишь, швеи, например. В городе жить будешь.
Дівча шморгнуло носом.
- Правда?
Картина шоста
З напіврозкопаного схрону кульгавою драбиною насилу видряпався огрядний військовик у ватянці без відзнак. Відсапнувся, струснув бруд з важких юхтових чобіт, підійшов до іншого військовика вбраного так само, з усього видно - начальника. Простягнув жмут подертих, брудних та мокрих клаптів паперу.
-Связной блокнот. Порвали на клочки, залили водой и втоптали в землю. Потом покончали с собой. Газ рано почуяли, сволочи!
Старший навіть не вважав за потрібне приховувати своє незадоволення запопадливісттю виконавців, їх безглуздою метушнею post mertum.
- “Газ рано почуяли!” Ты, капитан, мне говорили, вроде не первый раз замужем. Мог бы и бестолковкой пошевелить. А теперь что? За хуй их укусишь…
Начальник підійшов до одного з жіночих тіл, носаком брудного чобота задер спідницю, вказав на панчоху:
- Видишь? Нейлоновый. Твоя жена такие дома носит?
Торкнувся безсилої руки:
-Маникюр. Посмотри на ногти. Видно, что на машинке печатала.
Капітан, який вповні здавав собі відповідальність з власної провини все ж спробував огризнутися, аби лише показати що і він не перший рік в службі, і в своєму терені якомусь заїжджому начальству так просто не піддасться:
- Ну и что. Подумаешь. Чья-то блядь.
- Вот именно, капитан. Чья? Эй, вы?
Старший обернувся до гурту людей, які стояли по-під стіною клуні під вартою автоматника, певно родина господаря.
-Хто вона така?
Жінка-господиня схлипнула:
-Полішка. Хлопці казали що підпільниця з Полісся, перестудилася в лісі, набралася чиряків, то забрали її до криївки. Видно що нетутешня, бо в нас би підпільниця в такім не ходила.
-Ладно. Этих ко мне, трупы в райотдел, выставить на опознание.
Повернувся, рішуче закрокував до “Віліса” (або ГАЗ-69), що нараз звідкісь підкотив до дворища. Капітан порухом голови дав команду підлеглим, ті звично взялися до тіл.
Начальник завмер щє коли почув стогін і вже обертався на збуджений голос вояка
-Товарищ капитан! Кажись жива.
-Санинструктора! Живо! Аккуратней там!
Санінструктор-сержант піднявся з колін, прикрив полою плащ-палатки забандажовані груди
-Пульс слабый, прерывистый, давление низкое, наверное внутреннее кровотечение. Может и выживет, если довезете. Я ей адреналин вколол и капельницу поставил с физраствором…
- В мою машину! В госпиталь! Быстро!
( полковник підтримує поранену, щоб не так кидало на ритвинах, дивиться в її обличч?)
|