 Ломка позичальників - це і є післякризовий період
У день народження колишнього голови Нацбанку, а нині чинного Президента України, сотні вкладників та позичальників тримали в облозі Національний банк України
Акції проти свавілля комерційних банків прогриміли, окрім Києва, в Донецьку та Івано-Франківську. Доведені до відчаю люди вимагали пом’якшення банківського тиску. У столиці мітингувальники заблокували вулицю Інститутську - одну з головних в урядовому кварталі. З НБУ учасникам пікетування передали, що на «дискотеці» їхні питання не обговорюватимуть.
Краще жувати
Насправді в Національному банку і гадки не мають, як їм пом`якшити становище позичальників, в яких погрожують забрати помешкання, отримані в кредит. Виконувач обов`язків керівника голови Національного банку України Анатолій Шаповалов 20 лютого в прямому ефірі телеканалу «ІНТЕР» на пряме запитання про те, в який спосіб ця установа сподівається відновити довіру до банків, лише повторив те, про що неодноразово говорив Голова Наглядової ради Нацбанку Петро Порошенко - про потребу консолідації влади в Україні.
«Безумовно, що саме головне – це повернення довіри. А в яких випадках може бути ця довіра? У разі, коли всі гілки влади об’єднаються, і замість того, щоб пред’являти претензії один одному, розробили б програму дій і кожен займався своєю справою: законодавці хай приймають закони, які б сприяли подоланню кризи, уряд займається виконанням бюджету і розвитком економіки, а Центральний банк буде думати, як, якими кроками зберегти стабільність національної валюти», - сказав Анатолій Шаповалов.
Таким чином і без того складне завдання розбивається на принаймні три невирішуваних. Ці невирішувані завдання такі:
1. Консолідація виконавчої влади в Україні – неможлива в принципі. Та й вона не дасть нічого, з того про що мріють нині обурені позичальники.
2. Банки пробачити (реструктуризувати) борги своїх позичальників не можуть навіть технічно, інакше постраждають усі, а не лише позичальники банків.
3. Людям неможливо пояснити, що вихід з кризи, про який вони думають, неможливий, бо це не повернення до стану, що був улітку минулого року, а це саме той стан, який склався на сьогодні.
Ломка, яку ми спостерігаємо, це і повернення до природного стану речей.
Підсумок: що довше люди сподіватимуться на якісь загадкові рятівні програми, то більшими будуть втрати для всіх. І до цього рухаємося.
Навіщо фараони вартували піраміди
Від кінця 80-х адміністративно-політичний менеджмент України завжди в критичних ситуаціях діяв однаково – розмазував кашу кризи по всіх, кого бачив. Коли це заняття остаточно набридало всім, а не лише якимось окремим категоріям населення чи суб`єктам ринку, тільки тоді насамперед населення обирало якийсь новий формат поведінки, змінювало якимось чином свою споживчу поведінку, тільки тоді утворювалася якась нова економічна ситуація, і тільки тоді в когось з менеджерів з`являлося бачення виходу з чергової кризи.
Так проблему обдурених вкладників фінансових пірамід вирішили в той спосіб, що всі на цю тему наговорилися досхочу, а відтак і проблема кудись поділася.
Іншими словами, чим більше постраждалих позичальників влаштовуватимуть пікети перед Нацбанком, тим швидше їх обмажуть традиційною проблемною кризовою «кашею», щоб вони досхочу наїлися і своїх і чужих розмов про свої збитки і страждання.
Дезорієнтація
На цю подробицю поведінки чинної влади звернув увагу Сергій Гриневецький. Він запитав минулої п`ятниці у Шаповалова в прямому ефірі телекомпанії ІНТЕР під час програми «Свобода слова на Інтері»: навіщо витрачено кредит міжнародного валютного фонду на стабілізацію долара, а не на поповнення фінансових ресурсів банків, тобто на стабілізацію гривні? І звісно… не отримав відповіді.
І не міг отримати. Бо неможливо монетарними засобами регулювати те, що регулюється лише зміною поведінки населення, але саме з цими засобами в державі - дефіцит.
Насправді в глухому куті людина переживає стрес, а отже, і дезорієнтацією. Керівники Нацбанку це теж люди. І вони самі також гадки не мають, навіщо вони рятували курс долара.
Звісно й опозиція, і влада чудово розуміють, що гроші, витраченні на полегшення долі позичальників банків, що зосліпу брали кредити тоді, коли їх не слід було брати, не вирішать проблеми кризи. Та це була б бодай якась осмислена, а тому корисна, дія, натякає Сергій Гриневецький. Все решта – охорона єгипетських пірамід.
Справа потопаючих
Секрет у тому, що вихід з кризи навіть у принципі неможливий, доки не зміниться споживча поведінка, а вона не зміниться, доки люди сподіватимуться на диво. Повернення до реалій неможливе, доки позичальники не зрозуміють, що насправді справжня криза почалася саме тоді, коли на ринку з`явилася масова пропозиція відповідних кредитів. Адже більшість кредитів бралася під купівлю нерухомості і під заставу цієї нерухомості.
Банкіри не розумніші за позичальників, бо активи банків примножувалися за рахунок віртуальної ціни нерухомості, яку вони брали як заставу.
Масове вилучення заставленого житла справи не вирішить, бо пропозиція на ринку нерухомості вже давно набагато перевищує попит на неї. Це садизм чистої води, бо менеджмент банку чудово розуміє, вилучення заставленого майна збитків не покриє.
Кредитів не було, доки нерухомість активно скуповували платоспроможні покупці, переважно персонал і власники фінансово-промислових груп, що активно розвивалися.
Нерухомість уже дуже давно перетворилася на фетишизований товар, призначений лише для перепродажу, а не для реального споживання. І оскільки на придбання нерухомості витрачалися майже всі прибутки практично всіх учасників ринку, відповідно наївно було сподіватися, що так триватиме вічно.
Ефективною поведінкою вже років зо два була б відмова від купівлі нерухомості, оскільки очевидно було, що рано чи пізно вартість нерухомості в Україні різко і суттєво зменшиться.
Звісно, виконавча влада могла і мусила передбачити таку ситуацію, але вона виявилася залежною від поведінки виборців, а не вела їх за собою. Причина – цілковита сервільність нинішньої опозиції.
Запровадження податку на нерухомість могло б відвернути від ринку нерухомості значну частину грошей, які витрачалися на цей фетишний товар. Але всі депутати, які в той чи інший період подавали законопроекти про запровадження податку на нерухомість, не могли реалізувати задумане.
Нині ж намарно будь-кому сподіватися на нове подорожчання нерухомості найближчим часом. Бо таке подорожчання насправді було б посиленням кризи. А без такого подорожчання з ринку нерухомості неможливо взяти ті гроші, які в нього були вкладені.
|
