Вибір Росії:

катастрофа або революція зверху?

Москва

2009

Інститут національної стратегії

Лише рік тому – влітку 2008-го - російські еліти були упевнені, що сучасній Росії ніщо не загрожує: економічне зростання нескінченне, сировинна модель економіки – непотоплювана, гламурному авторитаризму, який повною мірою склався за минулих 10 років, немає переконливої альтернативи, а президентство Медведева стане чи не розважальною прогулянкою. Полеміка, в основному, зводилася до того, чи залишиться Дмитро Медведев президентом, а Володимир Путін прем'єр-міністром до 2016 року, чи захоче Путін повернутися на президентський пост, як складеться конфігурація влади до 2020 р. і так далі. Лише небагато спостерігачів (зокрема – експерти Інституту національної стратегії) попереджали, що Росія увійде до важкої і затяжної кризи незабаром після обрання третього президента. Але елітам не кортіло це чути. Не хочеться і сьогодні. Елітні надії зв'язані, в основному, з можливим в осяжному майбутньому відновленням «справедливих» (тобто надвисоких) цін на сиру нафту – головний параметр і умову розвитку сучасної російської економіки. Щоб зняти з себе відповідальність за виникнення і драматичні наслідки кризи, представники влади (і правлячої еліти в цілому) постійно повторюють, як магічне заклинання, що криза прийшла із США, і ми нібито не могли ні передбачати, ні запобігти його розумними шляхом. (Хоча досить було звертати увагу на відповідні прогнози і оцінки, які зовсім не були секретними). «День простояти, та ніч протриматися» - ось логіка російської еліти. Класична логіка тимчасових виконавців.

А тим часом криза може взагалі підвести межу під існуванням Росії як єдиної цілісної держави, що існує нерозривно в сьогоденні, минулому і майбутньому. До того є всі відчутні передумови.

У Росії неможлива «кольорова революція» за подобою тих, що відбулися в 2003-2005 рр. в Грузії, на Україні і в Киргизії. Оскільки у Росії – якісно інший історичний досвід державності. Поки перша особа держави (монарх, президент – як би його не називали формально) легітимна, повстання проти верховної влади неможливе. Не випадково всі великі російські бунтівники або проголошували себе легітимними царями, або переконували народ, що діють в інтересах і по волі пануючи. І залишалися успішні лише до тих пір, поки їм вдавалося успішно асоціювати себе з царською владою. Як тільки обман розкривався – соціальна база заколоту розвалювалася.

Коли ж вища інстанція влади втрачає в очах народу легітимність, наступає крах державності. Який, в деяких випадках, потім називається в підручниках історії «революцією». Але це не мирна зміна влади, а саме крах. Альтернативою такому краху може бути «революція зверху» - радикальна зміна політики Кремля за ініціативою самого Кремля.

Посильні міркування відносно подолання пострадянської моделі і контурів нової, альтернативної моделі, приводяться в цій доповіді.

Поточний етап економічної кризи

Згідно даним Росстата, падіння промислового виробництва в травні 2009 року по відношенню до аналогічного місяця 2008 року прискорилося до 17,1% з 16,9% в квітні і 13,7% в березні. За перші чотири місяці 2009 р. Федеральна податкова служба зібрала в бюджетну систему 2,7 трлн крб. — на 20,9% менше, ніж рік тому. Податкові доходи федерального бюджету звалилися ще сильніше — на 34,4%.

До теперішнього часу Росія отримала лише перші прояви економічної і соціальної нестабільності. У другій половині 2009 р. і в 2010 р. слід чекати повномасштабної економічної кризи зі всіма супутніми ознаками: падінням промислового виробництва, величезним дефіцитом бюджету, інфляцією в десятки відсотків, масовими банкрутствами підприємств фінансового і реального сектора, збільшенням сірого сектора економіки, зубожінням до третини населення. Запобігти такому розвитку подій сьогодні видається все менш вірогідним.

Деякі наслідки кризи для національної економіки і соціальної сфери

Негативними наслідками економічної кризи, тривалість якої в Росії складе не менше 30 місяців, можуть стати:

- розвиток відцентрових тенденцій в соціально-економічній політиці регіонів, яке може виявитися, зокрема, в протекціоністських діях, обмеженні вивозу товарів за межі тих або інших суб'єктів Федерації, затримках і надалі у відмовах від перерахування податків і зборів у федеральне казначейство, ухваленні регіональних законодавчих актів, не відповідних федеральній нормативній базі, розробці і реалізації регіональних антикризових програм, що йдуть врозріз з федеральними антикризовими заходами;

- наростання регіонального сепаратизму в національних республіках, деяких регіонах Далекого Сходу, а також в області Калінінграда.

- корпоративні дефолты найбільших російських компаній по російських і іноземних позиках.

Розраховувати на порівняно швидке завершення кризи, як це роблять певні представники виконавчої влади, не доводиться: оскільки основні кризисогенные чинники залишаться в силі на протязі, як мінімум, найближчих 3 років. У їх числі: