СУСПІЛЬСТВО ВЖЕ ПОСТДЕМОКРАТИЧНЕ, ЛИШАЄТЬСЯ ВІДНОВИТИ ІМПЕРІЮ

Полковник Боровець

Доба, що йде на зміну епосі жидівського гумору, буде часом тріумфу форми над сутністю. Про яку бо сутність може йти мова після талмудистської логіки і діалектичного матеріалізму «все марнота марнот»?! А оскільки сутність людських стосунків лишається незмінною, штука політики зараз полягає в тому, щоб вчасно міняти обгортки.

Повторення, попри всю їх доцільність, - не цікаві. Саме нерозуміння цього робить політику на просторах колишнього СНД відразливою. Путін, чи Обама, Ющенко чи Янукович, Бразаускас, гартованому телеглядачеві - однаково. «Людям кортить жити по-людськи». Підсвідомо кожен з об'єктів політики, хоч яким далеким він є від розуміння власних інтересів, розуміє все ж, що соватися взад-вперед не означає рухатися. Яскравість, винятковість, високооплачуваність - ці ознаки життєздатності ідеї є відсутніми в усьому, що пропонується зголоднілим мешканцям країн-спадкоємниць.

І саме це - яскравість, винятковість, всеохоплюваність визначає нашу ідеологію. Ми «праві» тому, що маємо рацію. Наша раціональність позбавляє нас необхідності повторень. Кожного разу ми надаємо новий сенс тому, про що ми говоримо. Що призвело до стагнації національного будівництва в тих самих країнах-спадкоємницях? Перш за все, виразна іредентистська (іредентна - невозз’єднана (італ.) спрямованість. Сепаратизм, бажання втекти з корабля, що тонув, визначали дії національних політиків.

Навіть серед російських лідерів не знайшлося бажаючих рятувати увесь корабель відразу. Сумний факт, але ніхто, окрім хіба що директорів та голів колгоспів, не зрозуміли, що разом з кораблем гине ІНФРАСТРУКТУРА: господарські зв'язки, виробничі потужності, сировинні запаси, ринок збуту. Гине шахова дошка, що унеможливлюватиме надалі саме континування (тривання) політичної гри. КОЛИ СКАЗАТИ ГУЧНО, МИ СТОЇМО ПЕРЕД ЗАГРОЗОЮ ЗАГИБЕЛІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ НА 1/6 ЗЕМНОЇ КУЛІ. Цар Голод не розбиратиме державних кордонів. Майбутні об'єднані збройні сили Європи не стримають мільйонних орд, що на застарілих БТРах кинуться в чергове кочів'я.

Спинити цей процес неможливо, залишається його очолити. Надати стихійному рухові стратегічного змісту і тактичної форми. Оскільки, ми - єдині, хто посеред цього бедламу ще має рацію, надавати доведеться нам. Але перед сеансом зробимо невеликий історичний екскурс.

Ідея національної спорідненості завжди використовувалася в інтересах найсильнішого зі споріднених народів. Італійське возз'єднання і П'ємонт, німці і Пруссія, панславізм і Росія. Спроби використати цю ж ідею для захисту виявилися куди менш вдалими. Австрійський панславізм, панславізм сепаратистський, роз'єднуючий, коли хочете "національний", поступився «імперському» панславізмові Росії не тому, що був кращий як ідея. Тому, що Росія виявилася сильнішою.

Зараз не час і не місце вишукувати міру слов'янської спорідненості. Зрештою, подібність черепів нікого ніде ні до чого не зобов'язує. Ми, українці, найбільші перемоги отримували саме в битвах поміж собою. Потрібна ідея, що дозволить, якщо не відновити, то збудувати новий status quo. В Європі поволі утворюється нова дійсність. Але наскільки вона є сприятливою для решток СНД зараз?

Наслідки роману із Заходом для східноєвропейських країн є очевидними. В недалекому вже майбутньому державам-спадкоємницям СНД в залежності від активності їх політики доведеться обирати між інтервенцією багатонаціональних сил (Югославія) чи скупівлею найбільш перспективних щодо експорту виробництв і цілих галузей іноземними конкурентами (Угорщина).

Розпад WaPa (так західній Європі іменували на письмі на Варшавський пакт) не став ціною прориву на західний ринок. Не став нею і розпад СРСР. ЕКОНОМІКА ЦІЄЇ КРАЇНИ ЩЕ ДОВГО БУДЕ ОРІЄНТОВАНА САМА НА СЕБЕ. ЕКОНОМІКА ІМПЕРІЇ НЕ МОЖЕ ІСНУВАТИ БЕЗ ІМПЕРІЇ. СПРОБА ІСНУВАННЯ БЕЗ ЕКОНОМІКИ НЕ ВДАЛАСЯ. ЗАЛИШАЄТЬСЯ...

Так, саме так.. "Властиво, це мала бути наша Імперія. Центр слов'янства, коли такий і існував, поставав у країні, що виступала речником його інтересів. Інтересів, в розумінні пануючого. Цим пануючим занадто довго була Москва. Зростання Третього Риму мусило завершитися глобальним ядровим патом. Тому наступила "перстройка”. Розпад теж є розвитком. Розвитком донизу. Чи варто очікувати, коли маятник сягне протилежного максимуму?

Москва вже не с центром. Ані політичним, ані економічним. Інвазія Росії будь-куди є можливою хіба що в хворобливій уяві "дємократствующіх" політиканів. Свідченням цього, окрім об'єкцій статистики і аналізу, є синдром «втечі пацюків». Ані національні (російські) «окраїни», ані російська діаспора «ближнього зарубіжжя» так і не стали Вандеєю російського націоналізму. Винен - все той же брак Ідеї. Наслідки ж як «революції», так і «реставрації» відомі наперед.

У цих обставинах зрушити суспільство можливо тільки через нові ідеї і новими рушійними суспільними силами. Попередньо в межах СНД, це вдалося хіба-що властям ПМР. Неофеодалізм промислових баронів, опертий на профспілкову мафію, безумовно, більше відповідає безпосереднім потребам суспільства, аніж прожектерство "дємократствующіх" політиканів. Але й він не с здатним, і це доказує досвід ПМР, замінити фахове провідництво. Панувати здатен лише той, кого на щодень не відволікають інші турботи, хто не посідає владу, а є нею. З легкої руки Лупиноса в українському суспільстві прижилися розмови стосовно «новітнього тоталітаризму» і не лише негативні. Тому зараз, коли життя висуває лише загальну потребу, рано говорити про шляхи її задоволення. Імперія мусить бути відновлена.

P.S. Оскільки найбільш поширеним жанром письменництва в Україні є навіть не інструктивний («що потрібно робити») чи дидактичний («що потрібно було б робити»), то авторові pro publio bon доведеться продовжити свою думку там, де хотілося б спинити. Отож:

- сучасне економічне становище в Україні є нестерпним;

- воно може бути вирішене лише шляхом кардинальних політичних змін;

- спроби зробити такі зміни на окремо взятому шматкові єдиного економічного тіла є неможливими;

- дотихчасові провідні сили Імперії вичерпали себе:

- на тлі загального розпаду дише неоєвразійці є свідомими ситуації, що склалася, знають шлях виходу з неї, посідають потенціал, потрібний для реалізації цього шляху;

- шлях неоєвразійства не є посполитим тоталітаризмом. Якщо він і потребує політичних штампів, то може бути названий «постдемократичним раціоналізмом»;

- перенасиченість постдемократичного суспільства сутностями вимагає раціонального провідництва ним;

- неможливо керувати інакше, ніж арбітрально. «Хто засумнівається в судді своєму?»;

- будівничий потенціал сепаратизму як ідеї стосовно України є вичерпаним. Все, чого потребує Україна, може бути здобутим лише ззовні;

- розуміння конечності перерозподілу спадку після СССР назріває в країнах-спадкоємницях, що робить конфлікт неминучим;

- на переддень конфлікту в країнах-спадкоємицях х спостерігається індиферентність населення щодо замірів влади в повітрі, без опертя на соціальні, політичні сили, відсутність самих структур і сил;

- в цих обставинах лише проведення активної зовнішньої політики захистить інтереси України від загрози як ззовні, так і зсередини;

- не є можливим «панувати», лише «служити», не «розділяти», а «звільнювати». Неоєвразійці не мають іншої мети, аніж встановлення раціонального порядку речей;

- неможливо знайти універсальний чинник, що споріднюватиме інтереси України і інших держав (теренів). У політиці відсутні сталі пріоритети окрім вигоди (власної): євразійське розміщення спадку по СРСР вимагає дуалізму політичних дій України, врівноваження «тюркського» і «слов'янського» чинників. Зрештою, йтиметься лише про те, хто більше заофірує. І за меншу ціну.