Капітуляція

Минає вже 17-й рік, як урядовці дурять український народ байкою про те, що Росія орендує військові бази у Севастополі та Криму. Але досить зіставити факти, аби зрозуміти, що нас пошито в дурні: Росія не орендує бази в Україні, а окупує їх. Саме так — окупує! Сьогодні це очевидний факт, який не хочуть чи не бажають озвучувати лише київські можновладці — співучасники змови проти українського народу.

Факт, що не Україна наділяла об’єктами російський флот, а Росія, збройно захопивши і утримуючи їх, віддавала Україні другорядне і зайве, а все, що вважала потрібним, залишила під своїм багнетом. Про людське око цей процес і назвали розподілом Чорноморського флоту та підмахнули міждержавні угоди про статус та умови перебування ЧФ Російської Федерації на території України, про параметри розподілу Чорноморського флоту та про взаємні розрахунки, пов’язані з цим розподілом. Усі ці документи не більше ніж фільчина грамота. Про людське око платять символічну орендну плату, від якої Україні не жарко, а Росії не холодно. До речі, в прибутковій частині державного бюджету рядка доходів від оренди Росією баз для Чорноморського флоту немає.

Як же Росія розділила Чорноморський флот? За класичною схемою — на тобі, небоже, що нам не гоже.

Отож усі боєздатні кораблі залишились Росії, а Україні віддали кілька старих суден, деякі з них уже списані на голки, а інші ще чекають свого часу. З двох дивізій підводних човнів Україні передали лише один човен, і то такий, що потребував капітального ремонту, без акумуляторних батарей (їхня вартість 5 млн. дол.), та ще й знищивши станцію для їхньої зарядки (вартість — до 10 млн. дол.).

Під контролем Росії перебувають стратегічно найважливіші бухти й причали (Севастопольська, Південна, Карантинна).

Росії відійшла вся інфраструктура ідеологічної роботи ЧФ (Будинок офіцерів, Морська бібліотека, Базовий матроський клуб, театр, Музей історії флоту, редакція і друкарня газети "Флаг Родины” та інші заклади). Нам з цього, воістину стратегічного, арсеналу впливу на маси взагалі не дісталось нічого! Сьогодні щоб українським морякам провести святкові збори, доводиться за чималі кошти орендувати чи приміщення міського театру, чи в тих же чорноморців Базовий матроський клуб, а свою флотську газету друкувати аж у Києві.

Саме на таке місце Україні вказала Росія, забравши собі штаб авіації ЧФ, Базовий матроський клуб, театр, комендатуру ЧФ, дві поліклініки флоту, штаб ЧФ, політуправління ЧФ, редакцію і видавництво газети "Флаг Родины”, Музей флоту, Будинок офіцерів флоту, Картинну галерею флоту, архів, спортклуб та технічне управління флоту, Морську бібліотеку, управління тилу ЧФ й будівельне управління флоту.

На фоні цього престижного місцезнаходження керівних та ідеологічних підрозділів ЧФ бідною сиротою видається штаб Військово-морських сил України, для якого не знайшлось кращого місця, ніж старі будинки колишньої школи прапорщиків, що нині оточена оптовими складами. В Києві, напевне, гадають, що командування нашого флоту на більше й не заслуговує...

За такий розподіл кожен, хто поставив свій підпис з українського боку під підсумковими документами, заслуговує називатися не інакше як зрадником свого народу і отримати відповідну кару.

Ось так нас обдурили. Але і це не все. Навіть така, чисто проросійська угода про розподіл флоту не виконується. Значна кількість об’єктів, які ЧФ РФ залишив за собою, використовується не за прямим призначенням, здається в суборенду бізнесовим структурам, переважно російським, що не передбачено ніякими угодами. Так, архітектурний пам’ятник історії — знамениті Лазаревські казарми, в яких знаходилися чи не найбільший в колишньому Союзі навчальний загін та школа техніків, сьогодні переобладнуються під Чорноморський філіал МДУ ім. М.В.Ломоносова.

Якщо ці об’єкти не потрібні ЧФ, то чому гроші за їхню оренду не надходять в бюджет України, а осідають у кишенях російських адміралів? Більше того, Росія використовує нашу територію для навчання іноземних військових фахівців, за що отримує тверду валюту, проводить у Кримських горах бойовий вишкіл своїх підрозділів перед відправкою до Чечні. А це, бажаємо ми цього чи ні, робить Україну співучасницею злочинів Росії в Чечні...

До цього часу багато ще об’єктів українській стороні, всупереч підписаним домовленостям, взагалі не передані. Так, під контролем Росії й надалі перебуває навігаційно-гідрографічне обладнання, що розміщене від мису Тарханкут до мису Аюдаг уздовж узбережжя України: 16 маяків, 52 берегових навігаційних знаки, 5 берегових станцій і радіонавігаційних систем, 40 знаків плавучо-попереджувального загородження.

До цього часу діяльність сил Чорноморського флоту Російської Федерації не приведена у відповідність до норм закону України про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України. Не визначений порядок їх бойового застосування та механізм заміни озброєнь, не відпрацьований порядок здійснення міжнародних інспекцій у місцях дислокації Чорноморського флоту РФ на території України. І нарешті найголовніше — досі не проведена інвентаризація нерухомого майна і земельних ділянок, які орендує ЧФ РФ, та юридично не оформлена оренда Російською Федерацією об’єктів, земельних ділянок та акваторій бухт, переданих у користування Чорноморському флоту Російської Федерації на території України, не здійснюється контроль за його діяльністю. Всьому цьому Росія чинить перешкоди. Це швидше Росія контролює нас — патрулі ЧФ РФ розгулюють по Севастополю зі зброєю і навіть користуються правом затримувати українських військовослужбовців. Принизливо, але це факт.

Факт, що над кожною будівлею ЧФ піднято російський прапор, а на воротах деяких військових частин вивішено таблички: "Территория Российской Федерации”...

Все це не дрібнички, а повне ігнорування Росією міжнародних норм щодо використання своєї державної символіки на території іншої країни та ще одне яскраве свідчення окупації української власності.

Подібні факти можна наводити й далі, їх безліч. Але від кількості суть справи не змінюється — Чорноморський флот Росії є не підконтрольним Україні, працює не в її правовому полі, відіграє недружню нам роль. Він є тим стержнем, навколо якого розкручується маховик антиукраїнських настроїв у регіоні, ведеться політика на поглинання Севастополя Росією.

Не плекаймо ілюзій, що в 2017 році закінчиться дія угоди про оренду і російські моряки заберуться на свою історичну батьківщину. Не заберуться! Як вчасно не забралися з Придністров’я, з Абхазії, так не будуть поспішати і з України.

В цих умовах інакше як диверсійною важко назвати діяльність київських відомств щодо їх ставлення до перебування в Севастополі ВМС України. Замість того щоб підтримувати хитку рівновагу між флотами, вони руйнують те, що було створено величезними зусиллями українських моряків за останні роки. Судіть самі. Бойові частини морської піхоти ЧФ РФ у 2000 р. за чисельністю дорівнювали бойовим частинам України. Зараз у них в Севастополі є морська піхота і батальйон охорони, понад 150 одиниць бронетехніки та артсистем, планується подальше їх посилення. Всі ж українські підрозділи такого призначення або виведено з Севастополя, або скорочено (морську піхоту виведено, комендантський батальйон скорочено, національну гвардію розформовано). Загальна чисельність російських та українських моряків була приблизно однаковою. Зараз російський гарнізон майже удвічі чисельніший за севастопольський гарнізон ВМС України. За підрахунками фахівців, наприкінці наступного року російський гарнізон ЧФ в Севастополі вчетверо переважатиме український. Водночас постійно відбувається посилення ЧФ за рахунок нових озброєнь, яких не було на нашій території під час поділу ЧФ.

Незрозуміло також, чому МЗС України зараховує стаж служби у збройних силах Росії на нашій території у ценз для отримання українського громадянства. Таким чином російські адмірали та офіцери, звільнившись у запас, автоматично отримують український паспорт і йдуть працювати в державні структури. Крім того, понад 60 тис. російських відставників, громадян РФ, що мешкають у Криму, отримують українську військову пенсію. При цьому вони складають ядро усіх антиукраїнських організацій. Серед держслужбовців Севастополя офіцерів, що служили Росії, удвічі більше, ніж офіцерів, що служили Україні.

І ще таке. За даними УМВС України в Севастополі, в місті осіло близько трьох тисяч бомжів, з яких майже дві тисячі прибули з Росії. П’яниць, дебоширів та наркоманів ЧФ Росії звільняє без житла, прописки та пенсії.

І останнє. За даними перепису населення, сьогодні в Севастополі проживають 28 тисяч негромадян України. Це 10 відсотків загальної кількості населення міста. Хто вони і що тут роблять? Цікаво, хоча б кого-небудь у Києві турбують ці факти? Далебі, що ні. У столиці спокійно споглядають, як щодня України в Севастополі стає все менше, а Росії — більше. Допоки?

Дикунство, але в Севастополі продовжує реалізовуватися таємний план повної його окупації Росією: російські паспорти отримують усі бажаючі мешканці міста, звільненим у запас офіцерам ЧФ РФ надано права обіймати посади держслужбовців, на ЧФ РФ працевлаштовують громадян Росії чи лояльних до її політики громадян України, зводять цілі житлові масиви для громадян Росії (і це робиться без оформлення землевідводу встановленим чином до початку будівництва, а влада потім ставиться перед довершеним фактом), відкриваються все нові й нові пам’ятники "російської слави”, російські школи і російські вузи, в усіх районах міста відводиться земля для будівництва все нових і нових Церков Московського патріархату.

Ще 17 років тому подібна перспектива втрати Україною Севастополя видалася б маячнею, а нині на наших очах перетворюється в сумну і загрозливу для нас реальність.

Полковник Боровець