Вівторок, 24.10.2017, 07:03
Депомаранч
Приветствую Вас Гість | RSS
Меню сайта
Главная » 2009 » Грудень » 7 » Генеральний план Києва: від християнського до язичницького
Генеральний план Києва: від християнського до язичницького
00:21

Хто на що вчився, той так і будував



Київ ніколи не будували як столицю сучасної держави, керованої за принципом анонімності влади, за яким функціонує демократична бюрократія. Розбудова міста відповідала потребам влади персоніфікованої, яка діє через безпосереднє прикладання волі пануючої верстви.


Церковна влада, яка між 1620 та 1706 роками фактично патронувала нібито вільне місто, самоврядування якого не поширювалося за межі Подолу, впроваджувала містобудівну концепцію "Нового Єрусалима”, як центру поклоніння для великих мас прибулого, передусім сільського населення. Це мало зміцнювати політичний вплив метрополії на провінції. Ідея, авторство якої належить Петру Могилі була в цілому реалізована, як це засвідчує генеральний план 1750 року, фактично вже в наступну адміністративну добу.

Початок будівництва Печерської фортеці 1706 року ознаменував добу генерал-губернаторства, яка завершилася з будівництвом Нової Печерської фортеці (1831-1861 рр.). В цей час Київ (поза Подолом) мав обмежуватися форштадтом, який повинні були спалити при наближені польських інсургентів. А від кого ще треба було зводити фортецю в глибині "південно-західного краю”? В усякому разі будівництво фортеці почалося 1831 року під впливом очевидної паніки від бойового кличу "Slawa Bohu!”, який струснув Волинь та Поділля, а завершилося якраз у переддень наступного повстання 1863-1864 рр. Інтенсивне, власне міське будівництво вздовж річки Либідь, на Печерську і на Подолі, зокрема прокладення таких вулиць як Хрещатик, Володимирська, бульвар Тараса Шевченка відбулося вже за планом 1837 року, коли польська державність і військо припинили своє існування.

Доба земства від "городового положення” 1860 р. до 1919 (а фактично до 1934) ознаменувалася передусім розбудовою індустрії, інфраструктури та житловим будівництвом. Кризи 1905-20 рр., а саме повстання саперів 1.12.1905 р., тристоронні бої між прибічниками Тимчасового уряду, Центральної Ради та більшовиками 10.11-14.11.1917, антибільшовицький виступ українських сил 13.12.1917, більшовицьке т.зв. "січневе” повстання 29.01.-04.02.1918р., протистояння військ УНР та Добровольчої армії в Києві 30-31.08.1919 р. та евакуація польських військ 12.06.1920 р. визначили "кризову зону” міста, в межах якої політична активність (конфронтація) є значущою. Як тоді, так і зараз її периметр утворюють відтінки операційних ліній: 1. ст. м. Арсенальна – вул. Грушевського – пл. Європейська; 2. вул. Банкова – вул. Інститутська – вул. Богомольця; 3. пл. Європейська – вул. Хрещатик – вул. В. Васильківська (до Республіканського стадіону); 4. Софіївський майдан – вул. Володимирська – б. Тараса Шевченка. Інтуїтивне, оскільки жодних планів оборони від "внутрішнього ворога” на той час не існувало, знання цього правила виявила влада, зокрема при перенесенні військового параду 07.11.1990 р. та подальших спробах винесення заходів опозиції на периферію.

Генеральний план 1934 року хоч декларативно і враховував значення Києва, як столиці УРСР, проте, концептуально був поверненням до ідеї "нового Єрусалима”, тепер вже рядянсько-язичеського культу. Відповідно до нього зносили храми попередньої релігії, які мали замінити капища-зіккурати. Найяскравішим прикладом цього є будівля Кабміну, архітектонічне значення якої як центру влади, що домінує над містом (станом на 1938 р.), перевищує її адміністративну придатність. Зрештою, завдяки їй Київ отримав нарешті масив "каштелі” – середміського феодального замку (рос. Кремля), якого місту так бракувало з часів воєводства. Решта зіккукратів – будівлі Верховної Ради, МЗС за минулі 13 років вповні виявили свою непридатність до поточної діяльності. За задумом вони мали впливати на процесії вірних ззовні і лише потім слугувати для нескладних представницьких ритуалів всередині.

В Києві не була реалізована модель храмового комплексу з майданом та урядовими будівлями на кшталт Харкова і Мінська. З утвердженням єдиновладдя Сталіна в центрі відмовилися від комплексного розташування урядових будівель у провінції за типом "присуствєнних мєст”. Цікаво, що відновлення Польщі, як головного вірогідного противника СРСР на Заході, покликало розбудову Київського укріпленого району. Сама ж Новопечерська фортеця через перебудову остаточно втратила свою блокуючу функцію в місті, як це було ще за часів січневого повстання.

Славко Артеменко, експерт

Просмотров: 1074 | Добавил: depomaranch | Рейтинг: 4.5/2 |
Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Календарь новостей
«  Грудень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Поиск
Друзья сайта
Статистика
Copyright MyCorp © 2017Конструктор сайтів - uCoz