Неділя, 19.11.2017, 10:03
Депомаранч
Приветствую Вас Гість | RSS
Меню сайта
Главная » 2009 » Грудень » 22 » Сталін достатньо убезпечив Київ від захоплення з Донбасу
Сталін достатньо убезпечив Київ від захоплення з Донбасу
21:51
 Нотатки заколотника: карта візиту патріарха Кіріла свідчить, що похід регіоналів на Київ з Донбасу неможливий, - тільки з Почаєва
  
Хоч яким ефективним вторгнення повстанських сил ззовні, як це засвідчує кубинський досвід від Лопеса до Кастро, в сучасній Україні "вторгнення” є можливим лише в напрямі від периферії до центру. Шляхи на Київ склалися історично відповідно до центрів концентрації та зовнішньої підтримки. Шлях Дорошенка, Мазепи, Орлика, Карла ХІІ, об’єднаного війська УНР веде з південного заходу на північний схід.
 
Ще десять років тому плацдармом для вторгнення з цього напрямку могла слугувати територія ПМР. Саме там влітку 1992 року Анатолієм Лупиносом була вчинена спроба сконцентрувати сили УНА для маршу на Київ.
 
Очевидно, що подібна спроба мала би відбуватися під якимось "єдинослов”янським” плащиком, щоб відводити очі командуванню 14-ї армії та водити за ніс на предмет "координації дій” патріотичні сили в Москві. Ті, зрештою, розродилися виступом лише наступного року, в той час як тонкий нюх Чорновола відчував смалене того ж літа.
 
Остаточно плани перевороту були зірвані через перехід на бік Кравчука начальника політуправління КВО генерала Шарікова.
 
З північного сходу на південний захід пролягає шлях "богунців” та " таращанців” – Української Повстанської Дивізії. Завдяки шедевру Довженка (йдеться про кінофільм "Щорс”) він настільки укорінився в свідомості цілої генерації, що послужив підґрунтям для містифікації "спроби перевороту” 1999 року. Коли СБУ не знайшло нічого ліпшого, як викрити змову "Союзу офіцерів СРСР”.
 
Варто було лише кинути оком на карту, щоб відразу не повірити.
 
Автор свого часу належав до цього "Союзу” – окрім нього там були самі маразматики, куди їм плани писати?! На мітинг без супроводу було лячно відпустити, щоб чого політичного неграмотного не бовкнули. Один був – капітан Бухалов і той з Придністров’я.
 
По-друге, при всій очевидній спокусливості традиційного маршруту вторгнення від російсько-білоруського кордону, а він є найкоротшим і найменш обсадженим військом, сподіватися на можливість вчинення якихось дій з північно-східного напрямку навіть під прикриттям того ж "єдинослов”янського” плащика, не доводиться. Принаймні з уваги на готовність бацьки Лукашенкі видавати Литві функціонерів комуністичного режиму.
 
Диктатори – найнерішучіші люди, коли справа стосується всього іншого, окрім їх самозбереження. Базою для будь-якої єдинослов”янської авантюри, в разі, коли у Росії виникне в ній потреба, слугуватиме навіть не Крим, а безпосередньо Донбас.
 
Геополітично, Крим належить до сфери інтересів Туреччини, яка була і лишається гарантом незалежності України від Росії.
 
Перш ніж говорити за організаційні можливості східних та західних регіонів слід розглянути транспортну систему України. В меридіанальному напрямі вона історично розвивалась для розгортання військ зі сходу на захід.
 
Власне, до 40-х рр. возити Україною не було чого. З експортом зерна справлялися порти, через них прибувало і обладнання для (оборонної) індустрії.
 
Стримування шляхового будівництва було одним з елементів оборонної стратегії Сталіна до 1939 р. Шляхова система на Лівобережжі в напрямі "захід-схід” розвивалася так, щоб неможливо було обминути вузлові пункти: Київ, Дніпропетровськ, Харків, далі на схід – Ростов.
 
Значно більше уваги приділялося транспортній системі в широтному напрямі "північний схід – південний захід”.
 
Рухові в напрямку "захід-схід” на Правобережжі перешкоджає безліч чинників, головним з яких є рубіж Kresow wschodnich - історичного вододілу між "українством” та "малоросійством”. В масштабах України він є частиною загальноєвропейського феномену "литовського рубежу” – перешкоди, яку можливо форсувати зі сходу на захід, але ніяк не навпаки.
 
1921 року т.зв. Північна група Юрка Тютюнника вже спробувала досягти Києва вздовж південної межі поліських боліт – місцевістю, яка і зараз в очах романтика видається спокусливою для партизанки. Цей же гіпотетичний напрямок Рівне – Новоград-Волинський – Житомир – Київ був обраний заколотниками окремого полку зв’язку в Рівному полковника Мартиросяна під час путчу 19 серпня 1991 року.
 
Навіть якщо полишити проблематику спроможності збунтованих військових частин до маршу (а ситуація з мобільністю українського війська за минулі 13 років аж ніяк не покращилася) слід зазначити, що північний маршрут є перспективним, коли обирати за ціль не Київ, а тридцятикілометрову зону навколо ЧАЕС.
 
Причина  - з 1989 року, від першої спроби встановити "живий зв’язок” між Львовом та Києвом, міліція накопичила великий досвід оборони підступів до Києва саме з західного напрямку.
 
Кожен, хто мав справу, наприклад, з організацією руху прочан під час візиту Найсвятішого Отця Івана Павла ІІ або інших масових заходів, розуміє, що в цих подіях з обох боків беруть участь ті ж самі сили, що і в разі політичного протистояння.
 
Слід визнати, що справжні, проте "невидимі” (за Троцьким) навчання з руху повстанських колон на Київ відбуваються за співпраці з міліцією. Велике спасибі, колеги.
 
За 18 років у київської міліції виробився рефлекс "нє пущать” сили прибульців із західної України , які, визнаймо це, все ще дратують нас, наддніпрянців, незрозумілою мовою та ментальністю. "Вони не пройдуть!” в цьому можна бути певним.
 
Геополітики заради слід вказати, що галичани мають інший напрямок розвитку оперативного руху, що теж склався історично, в довізову добу – "на Краків!”
 
Але кому спадало на думку і на якому рубежі можливо загальмувати фанатів "Шахтаря” або безкінечні "марші” корумпованих "шахтарських” профспілківців в напрямі Кабміну?
 
Автор сам спостерігав як "піддатим” фанатам "Шахтаря” кількістю в три переповнені автобуси - "скотовози”, супровід від МВС дозволяв бігати "по бухло” до магазину, розташованого по вулиці Грушевського за триста метрів від приміщення Верховної Ради. А поїхали вони повз Верховну Раду.
 
Це умат! Три автобуси маніфесттів спроможні захопити цю будівлю "з коліс” зненацька кожного часу.
 
Міліції бракує рефлексу, міліціонерів підсвідомо не дратують "шахтарики”, вони їх ще не задовбали по-справжньому. Натомість, "галичани” – "опозиція” (важливим є зростання цих понять) це ворог. Передусім – міліцейського спокою. Від них самі неприємності, з ними пов’язують посилений режим несення служби.
 
Шлях зі сходу на захід відповідає історичній тенденції. Як казав Мао Цзедун "…вітер зі Сходу – сильніший за вітер із Заходу”. Він виглядає "легальним” в очах більшості населення – доки не вимагатиме від нього чинної участі. Але це правило – невтручання населення - стосується кожної форми перевороту.
 
В конкретних політичних обставинах 2010 року цей легітимізм важить значно більше, аніж відірвані від суспільного життя стратегічні абстракції. Стереотипи людей важливіші за гарнізони, коли колони автобусів можна годувати у придорожніх ресторанчиках. 
 
Так, між Донецьком та Києвом відсутні значні гарнізони війська. Однак це все, як і багато іншого, матиме прикладне значення, лише коли такий рух очолюватиме "більшість”, яка за азійською політичною традицією (одна партія при владі, інша – в тюрмі) асоціюється в суспільстві з "владою” та "державою” взагалі.
 
Проте суб’єктом змови лишається організована меншість. На цьому шляху сили "опозиції” та "більшості” виглядають рівними. Більше того – об’єктивно вони є союзниками.
 
Навіть призначення переможцем кандидата "більшості”, а це ще питання, чи стане ним Янукович, а не вічно (політично) живий "гарант Конституції”, не призведе до інтеграції України до ЄЕП. 
Країна тупцятиме на місці, в очікуванні на черговий дивіденд владі (з нагоди переобрання) від обох "стратегічних партнерів”.
 
За кожну ціну слід уникати протистояння за схемою "провінція проти центру”. Свобода провінції можлива лише через свободу решти провінцій. Одну бунтівничу провінцію легко повернути до стійла, згадаймо Чечню і наполегливі спроби чеченців поширити нестабільність на решту Північного Кавказу.
 
Але дві провінції в умовах України це вже не сепаратизм, це – децентралізація держави. Принаймні так, це має виглядати в піарі.
 
Щодо дріб’язків на кшталт різниці політичних платформ, то черговий компроміс, до яких нікому в Україні не звикати, все одно призведе до диференціації державного устрою, що дозволить утримувати фінансові надходження за місцем їх стягнення. А це все, що цікавить регіональну олігархію.
 
Розвиток події за схемою дезінтеграції є тим спокусливішим, що дозволяє успішно виконати замах об’єднавши засоби, неефективність яких була перед тим доведена у випадку поодиноких спроб та репетицій.
 
Прийоми політичної боротьби, які були засвоєні в Україні за минулі 15 років можуть бути використані і в найближчому майбутньому. Що належить до арсеналу сторін:
 – локальні заворушення, демонстрації спроможності власних прибічників в т.ч. на "чужому полі” - у Львові, Донецьку, Києві.
 – спроби узурпації частиною парламенту як більшістю, так і меншістю, його законодавчої прерогативи. Територіальне розділення парламенту.
 – паралізування дій противника через важелі в місцевій та центральній адміністрації.
 
Перемогти з таким убогим набором засобів можливо лише спільно, якщо вдарити державу в обидва боки. На жаль, розуміння цього перевищує розумові здібності як більшості, так і меншості. Кожен бажає вдавитися цілим, аніж задовольнитися частиною. Українці.
 
Населення України від першого дня "злуки” тільки й шукає приводу, щоб розмежуватися не лише ментально, але і за інтересами, відповідно до спеціалізації регіонів.
 
Зміцнення "санітарного кордону” ЄС загрожує існуванню "українства” як історичної форми непроханої євроінтеграції.
 
Малоросійському "собаці” 1991 року так і не вдалося завертіти українським "хвостом” – незалежною стала саме УРСР – дитя сталінської антиверсальської, зараз "протиєесівської” політики, а не якась утопічна Українська Самостійна Соборна Держава.
 
І в цій трагічній ситуації, коли мешканцеві Галичини доводиться залагоджувати свої візові негаразди в Києві, єдиним союзником українства має стати малоросійство.
 
Період зведення рахунків (підбиття результатів) президентських виборів 2010 сприятиме перевороту передусім поляризацією суспільства, як політично так і територіально. Сама по собі ця поляризація не є значущою суспільно, оскільки вона зачіпає лише меншість населення – його несамодостатню, підлеглу частину.
 
Поляризація є короткотривалою та штучною – бо підігрівається ззовні зусиллями самих спарених партнерів - "владою” та "опозицією”.
 
Вибори створюють "політичний продукт”. Їх результати дозволяють довільно оперувати поняттями "свобода волевиявлення”, "фальсифікація результатів”, зрештою (власна) "перемога”.
 
Щодо першого, сяке-таке розуміння існує. "Наша Україна” з серйозним виглядом збирається виставити сто тисяч кур’єрів (спостерігачів), щоб ті принесли звістку про поразку. Як показали парламентські вибори 2007 року годі і сподіватися від "Нашої України” готовності наполягти на перемозі при будь-якому результаті.
 
Територіально – Ющенко, або інший "єдиний” чи "неєдиний” претендент все одно де-небудь виграє. Там і слід проголосити його президентом і привести до присяги. Вистачило ж політичного розуміння і такту визнати на державному рівні (!) концепцію "республіка на колесах”.
 
Стоїть у Фастові вагон-пам’ятник Директорії, як вічний, наразі, символ того, що "в вагоні Директорія, а під вагоном територія”. "Україна проти Києва” гасло парадоксальне, але його мають проковтнути. У кожного своє бачення України і це сприятиме можливим змовникам з мініпарламентом у Львові, Білгород-Дністровському, Кам”янці-Подільському або ще десь.
 
Вікторе Андрійовичу, яким би Ви не були демократом, слід діяти по-марксистські. Більше цинізму! Вони вчора зібрали "юристів”, Ви завтра зберіть асенізаторів, або якщо це так важливо – пасічників. Вийде дешевше, а результат з точки зору легітимності – той самий.
 
Принцип довільного представництва відкриває шлях до подальшої узурпації влади. В цьому відношенні "конституційна реформа” в Україні року 2009 зініціювала той самий процес, що і уряд "народної єдності” в Чилі перед вереснем 1973 року. "При блеске военной амуниции как презренны все конституции.” (К. Прутков).
Полковник Боровець
 
 
Просмотров: 938 | Добавил: depomaranch | Рейтинг: 5.0/2 |
Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Календарь новостей
«  Грудень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Поиск
Друзья сайта
Статистика
Copyright MyCorp © 2017Конструктор сайтів - uCoz