Картина восьма как щемят «Сірого”, а он не колется.

Картина восьма «сповідь Марічки»

Кімната для побаченнь.

Жінка-контролер (до Марічки)

-          Десять минут. И что-бы ничего лишнего.

(До о. Йосипа)

-          Батюшка, только быстро. Пока шмон идет. Я Вам крашанки принесла к Паске. Так вы уж за здоровье раба Божьего Алешеньки помолитесь. Сыночек мой, полиомиелит у него.

О. Йосип (м’яко):

-          Я пам’ятаю, дитино, не хвилюйся, Господь милосердний. Йди з миром.

Благословляє її. Двері зачиняються. Марічка стає до сповіді.

-          Отче, я боюся, що коли я відмовлюся, не піду сама, піде хтось інший і вони його просто вб’ють. Як Романа.

-          До цього не можна допуститися. Досить. Згадай про Авраама. Богові потрібна любов, а не жертви. Потрібні живі, щоб свідчити про українську справу тут.

-          Але ж це означає, здатися?

-          Це все слова, дочко. Що вони змінять? В тобі? В ньому? В них? В нас усіх?

-          Отче, коли б не…

Виразно вагається Марічка

-          Кажи дочко, не бійся. Коли б не мій сан подумала-би, що маєш справу з їх агентом?

Присоромлена Марічка киває.

-          Невже для Нього існує різниця між нами і ними? Коли Він прийшов нас спасти, в Юдеї аж кипіло від революціонерів, а Він чомусь обрав рибалок.

-          Отче, я організаційне приречення складала.

-          Ти в храмі Господньому перед Богом присяглася бути вірною дружиною, оберігати чоловіка, навіть від нього самого.

-          Ми у в’язничній каплиці вінчалися, з організаційної необхідності – щоб зв’язки підтримувати.

-          Не праведник в соборі, а грішник у в’язниці, чи в бункері до Бога ближче.

Подорож у часі Вінчання Василя та Марічки у польській в’язниці 1938 рік.

-          Отче, я його більше не кохаю.

-          Це пусте, доню. Натура своє бере. Аби ти в душі лишалася йому вірною. Як Марія-Магдалена Спасителеві. Ти цю історію знаєш? (Оповідає анекдот )

Коли Спаситель йшов Єрусалимом то побачив натовп, який хотів побити камінням блудницю. Він їм і каже “Хто без гріха – нехай перший кине в неї камінь”. Всі замовкли, раптом з натовпу летить велика каменюка і влучає Марії-Магдалені просто в груди. А Ісус на те “Мамо, я ж вам казав “Сидіть вдома!”

(Марічка сміється крізь сльози)

-          Йди з Богом, дитино. Передай моє благословіння чоловікові. Блаженні миротворці бо їх є. Нічого не бійся. Не забувай, наш Бог вміє виходити з могили. Христос воскресе!

(Наділяє її крашанкою)

-          Воскресе й Україна!

Шепоче Марічка.

Картина девята

Кімната для допитів. Якийсь «опер» диктує Марічці заяву про співпрацю. Птічкін спостерігає за перебігом формальностей, власне за виставою.

-          Пишите. Обязательство.

-          Як писати, як об’ява?

-          Ты что, по-русски не понимаешь?

Дратується той, та до нього якось доходить, що Марічка вочевидь не вміє і не буде писати російською. Він підкочує очі під лоба, перекладає українською:

-          Зобов’язання. Я Савчик Марія Їгнатіївна, 1919 року народження, яка проживає

-          У внутрішній тюрмі МВС

Невинно додає Марічка. «Опер» дратується на її шпильку.

-          Пиши: тимчасово не прописана, добровільно зобов’язуюся співпрацювати с органами государственной…

-          Кх-кх.

Кашляє Птічкін.

-          Отставить! Пиши – з органами внутрішніх справ Української Радянської Соціалістичної Республіки. Факт своєї співпраці зобов’язуюся тримати в таємниці. Свої повідомлення підпис-ува-ти-ми-ме-му…

«Опер» остаточно заплутується в довгих дієприслівникових зворотах офіційного правопису. Птічкін, який виразно насолоджується цією сценою, нарешті перериває комедію.

-          Что Вы там понаписывали?

Марічка, яка водить ручкою по паперу, висолопивши від надмірної старанності кінчик язика, подає оперу аркуш. Той виразно тетеріе. Птічкин витягає аркуш у нього з-поміж пальців: на малюнку смугастий котик лежить догори лапками в калюжі крові, але старанно забандажований з великим красивим бантом на животі. Птічкін:

-          Если верить такой буржуазной лженауке как психоанализ, Ваше подсознание сигнализирует, что Вы вполне смирились с действительностью и готовы сотрудничать. Обойдемся без формальностей.

Складає малюнок, вкладає його до кишені.

-          А теперь…

Робить єлегантне па, наспівує

-          Поедем красотка кататься…

Марічка вказує на в’язничний сарафан

-          Що, в цьому?

Зміна декорацій

Марічка знов гола (вже без бандажу) стоїть під гаслом «На свободу с чистой совестью», поруч вигородка з унітазом.

Марина заносить жмут речей.

-          Одевайтесь.

-          Їдемо на процедури, сестро?

В’їдливо цікавиться Марічка.

-          Да, на водные.

Картина десята

Пароплав на Дніпрі. Сутеніє, небо заступають темно-гранатові хмари, повітря виразно стає гострим, холодним, заноситься на бурю. Дніпро чорніє немов безодня, у воді відбиваються лише вогні пароплаву.

«Птічкін» та Марічка самі в ресторані на палубі. Десь поруч, майже непомітна в темряві, чаїться Марина. Порухом долоні «Птічкін» відсилає кельнера, який змагає прибрати стола перед бурею. Той без жодного слова зникає. Нараз, Марічка, як завжди, заглиблена у власні невеселі думи, чує що «Птічкін» стиха, під ніс, співає. Прислуховується до слів. Вона ніколи раніше не чула цієї пісні.

-          «Пистолет мой заряженый,

 Черный ворон, я не твой.»

Він подивився на неї, їх погляди схрестилися. На мить Марічці здалося що ця чужа, ворожа, зверхня людина розуміє її стан. Його сині, вицвілі від безвстиду та зневіри в людство очі, видавалися не такими проникливими, свинячо маленькими, як зазвичай.

-          Час повертатись до чоловіка, Марічко. З Москви надійшов дозвіл на проведення операції. Давай, вип’ємо. Ну, за успех нашего безнадежного предприятия.

П’ють. Встають, ідуть до каюти. Марина за ними.

(Зміна декорацій. Каюта пароплаву)

-          Здається, про місце зустрічи та умовні сигнали ми домовились. Зв’язківець моя людина – можеш йому довіряти.

 Птічкін викладає на стіл перед Марічкою її пістолет, пачку грошей.

-          Пересчитайте, здесь Ваши двадцать тысяч семьсот рублей, номера банкнот не записаны. Осторожно – пистолет заряжен. Это если надумаете сбежать - пригодится.

Дивиться їй в очі.

-          Мы теперь в одной лодочке, и все с веслами. Только я могу спасти твоего мужа, он – меня, а ты – нас обоих. Такая вот неевклидова геометрия.

Дістає пляшку Московскої”

- А это ему. Он поймет.