Росіяни - такі самі руські, як радянські афганці  - пуштуни

Друга частина відомої збірки новоєвразійців "Вітер імперії"

Русифікація України, уніфікація культурної і політичної сфери за західним стандартом, всупереч поширеній думці, призвела саме до ослаблення, а не до посилення імперського духу, свідчила про відхід від принципів руської імперії у бік католицько-протестантських західницьких моделей. В межах Російської імперії виявилося неможливим реалізувати ані іманентно великоросійські, ані іманентно українські етичні ідеали: нова поліцейсько-бюрократична держава перемолола і московське царство, і запорізьку Січ з їх есхатологічною спрямованістю і системою сакральних ідеалів. Західні ідеї зруйнували і інший російсько-український проект – Радянський Союз. Східна імперія у будь-якому її вигляді не може існувати разом із ідеалами ліберального ринку – ідеології, де на першому місці не образ лицаря-воїна, а ідея слабкої посередньої людини. Імперія рушиться, коли провідною верствою стають купці та міняли замість воїнів і священників.

Нині для стабілізації та консолідації східноєвропейського цивілізаційного простору необхідним є пошук нових духовних мотивацій, нових геополітичних і геокультурних конфігурацій на карті Євразії, нових нестандартних рішень, нового центру сили. Ми маємо запропонувати свою кандидатуру на роль лідера поствізантійської Ойкумени. Імперська свідомість укорінена в українському народові набагато глибше, аніж це намагаються показати проповідники західної ліберальної ідеї. При всьому етнічному і культурному різноманітті Російської імперії та її геополітичного наступника - Радянського Союзу, - будь-які глобальні проекти в них здійснювалися на основі альянсу двох народів - російського і українського. Без України Російська імперія втрачає сенс, що добре видно на прикладі сучасної російської федерації. Українці історично були тим імперонаповнюючим та імпероутримуючим елементом, який підтримував всю імперську будівлю. Українці розселялися простором Великого євразійського степу в широтному діапазоні України, тобто в європейській частині Росії, в Казахстані, на далекому сході. На освоєні землі українці принесли з собою свої методи господарювання, свої стереотипи поведінки, свою кухню, своє ставлення до землі, сільськогосподарські традиції та ширше - свій образ облаштування навколишнього світу, свою ментальність. І російська імперія, і Радянський Союз при всіх можливих до них претензіях були спільними російсько-українськими політичними проектами. Саме після приєднання частини України до московського царства у середині XVII століття державна ідеологія останнього набула імперських рис, збагатіла "київськими" сюжетами - уявленнями про історичну спадкоємність між київською і московською Руссю, а також уявленнями про "триєдиний російський народ" і про самодержця "великої, малої і білої Русі". Не випадково першим ідеологом Російської імперії став український філософ Феофан Прокопович. У певному значенні російська імперія утворилася шляхом синтезу московської системи влади і київської освіченості.

 Ми, українці, чомусь впродовж ось вже понад трьох сторіч висуваємо Росії які завгодно претензії, але тільки чомусь не ті, про які дійсно мало б сенс говорити. Головні негативні наслідки для України від політики централізації і уніфікації, що проводилася Санкт-Петербургом і Москвою в XVIII-XX ст. полягають не в знищенні "прав і вільностей запорізьких", не в трьохвіковій русифікації українців і навіть не в спробах етнічної асиміляції, хоча це все є дуже болючим для національної самосвідомості. Головні наслідки - в позбавленні України месіанської ідентичності, імперської перспективи, розуміння власної унікальності, в перетворенні України з суб'єкта політичної і культурної активності на об'єкт зовнішньої дії, що прирекло нашу країну на провінційне існування, на екстенсивну типологію розвитку.

 Не дивлячись на те що Україна, за запевненнями офіційної влади, остаточно і безповоротно здійснила свій вибір на користь "європейської" і "євроатлантичної інтеграції", насправді цей вибір ще не зроблено і від нашого рішення залежатиме майбуття не тільки України, але і Росії, східної Європи, всього євразійського простору.

Варто, нарешті, признатися в першу чергу самі собі, що ми маємо не менші за росіян претензії на регіональне лідерство. Нас не влаштовує місце на периферії атлантичної цивілізації, яким задовольнилися Греція і Туреччина. Ми занадто довго чекали на свою незалежність, щоб тепер змагатися за “почесне” місце між Албанією і Естонією. І тим більше нас не влаштують другорядні ролі в будь-якому союзі під проводом Кремля. Росія повинна зрозуміти, що її час вже минув і варто поступитися місцем новому регіональному лідеру – Україні. Ми маємо перетворити мляві московські гасла про регіональну інтеграцію на рішучі дії. Москва пропонує нам ЄЕП – ми запропонуємо їй автономію у складі Української соборної держави. Потрібно не боротися з російським імперіалізмом, а перетворити імперіалістів на території РФ на п’яту колону Києва.

Віталій ЧЕЧИЛО