Господь Бог створив людей, а полковник Кольт зробив їх рівними

Славко Артеменко, експерт з питань зброї

Громадянин, якому держава довірила зброю, може стати тією необхідною опорою стабільності в державі

"Нашому суспільству ще треба буде пройти стадії виховання демократією, щоб стати гідним права на зброю". Таким був аргумент при відхиленні законопроекту "Про зброю в Україні” Гідні ми чи ні, звичайно ж, визначатиме начальство, наприклад начальник ЖЕКу.

Стан криміногенної обстановки в Україні свідчить, що існуючі тенденції в сфері обігу вогнепальної зброї та боєприпасів, вчинення резонансних злочинів з застосуванням вогнепальної зброї, значною мірою зумовлені недосконалістю законодавчого врегулювання питань виробництва, володіння, зберігання, користування , розповсюдження зброї і боєприпасів з боку міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій та фізичних осіб, а також відсутністю правового забезпечення дієвого контролю в зазначеній сфері.

Однією з проблем, що стали особливо актуальними останніми роками, є проблема особистої безпеки громадян. Це питання турбує всіх жителів України, від вищого керівництва до безробітного. Відповідно до Конституції та Законів України кожен вправі захищати свої права і свободи всіма способами, не забороненими законом. Необхідно визнати, що за чинними інструкціями МВС, вперше з 1906 р, ( коли нарізна зброя продавалась навіть у бакалійних лавках)., визнається право громадян мати і застосовувати вогнепальну гладкоствольну зброю (рушниця-дробовик) для самозахисту. Але численні обмеження унеможливлюють реальне використання громадянами вогнепальної зброї для самозахисту, що перетворює це право на декларативне. По-перше, довжина зброї, якою дозволено володіти громадянам, не повинна бути меншою за 80 сантиметрів. Тобто пістолети заборонені, дозволені тільки рушниці, причому винятково гладкоствольні (дробовики). По-друге, громадянами заборонене носіння вогнепальної зброї з метою самооборони за винятком випадків перевезення або транспортування зазначеної зброї . До речі, носіння зброї в населеному пункті допускається тільки в чохлі та у незарядженому стані, що робить її марною при раптовому нападі. По-третє, зброя в будинку має зберігатися в умовах, які забезпечують її схоронність, безпеку збереження та які виключають доступ до неї сторонніх осіб . Це означає, як пояснюють у міліції, що зброя має зберігатися замкненою у сейфі і краще в незарядженому стані. Але навіть якщо ви при нападі на вашу квартиру встигнете дістати і зарядити свою рушницю, то вам ще доведеться зуміти в тісній прихожій направити свою "гаківницю” на нападника так, щоб при пострілі не зачепити дробом невинних, або щоб самому не потрапити під дробини, які зрикошетять. Відсутність же точно визначених умов зберігання зброї дозволяє при необхідності вилучити зброю у будь-якого власника, пояснивши це тим, що міліціонер, який здійснював перевірку, вважає, що товщина стінок вашого сейфа не відповідає його високим вимогам або йому по силам відірвати його від стіни або підлоги.Не треба бути великим фахівцем зі зброї, щоб зрозуміти, що насправді рушниця (довгоствольна зброя) набагато менше підходить для самооборони, аніж пістолет.

Пістолет –малогабаритна зброя невеликої ваги , і це робить його доступним для використання фізично слабкою людиною, наприклад жінкою, старим, інвалідом, тобто людьми, які більше за інших мають потребу в захисті.. Фактично, пістолет, якщо б його носіння було дозволене, міг би значно збільшити можливості самозахисту від насильницьких злочинів для нині практично беззахисних категорій громадян . Недаремно у США виникла приказка: "Господь Бог створив людей, а полковник Кольт зробив їх рівними".

У Конституції України проголошено: "Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану.....” Ситуація, коли носіння зарядженого пістолета дозволено високопосадовцям і нардепам і не дозволено законослухняному, психічно нормальному громадянину, єпорушенням зазначеної статті. Якщо звернутися до публікацій з проблем    володіння зброєю, то можна виділити такі аргументи ,   мілі ліцейського начальства.

1. Причина обмежень - турбота про безпеку мирного населення, яке може виявитися жертвою необережного або злочинного поводження законного власника зі зброєю. Таке пояснення суперечить фактам. Справа в тому, що зараз у нас зброя видається особам, які не тільки не підтвердили своє психічне здоров'я, але навіть довели його відсутність. Фактично зараз за інструкціями МВС не виключена можливість одержання зброї психічно хворими людьми, оскільки для підтвердження психічної нормальності при одержанні ліцензії на придбання зброї потрібна лише довідка з нарко- і психоневрологічних диспансерів про те, що претендент на придбання зброї не перебуває на обліку в зазначених організаціях.

2. Міліції, було б не дуже зручно, щоб громадяни, нехай навіть і законослухняні, володіли зброєю. Це може бути причиною неприємних відчуттів і дискомфорту у співробітників міліції. Той факт, що носіння зброї є корисним і вигідним для законослухняних громадян, у розрахунок не приймався. Але це не може бути суттєвим аргументом, по-перше, тому, що законні власники зброї не є злочинцями, а справжні злочинці вже озброєні і без будь-якого на те дозволу міліції. По-друге, держава, у якій закони приймаються з урахуванням зручності поліції або міліції, називається "поліційською" державою, а в нас, принаймні так декларовано в Конституції, демократична держава, де благо народу є важливішим за зручності міліції. Але це важко пояснити міліціонеру, для якого нерідко вся принадність роботи в міліції полягає в тому, що можна брутально затримати будь-кого, не побоюючись опору. Мабуть, для влади є надзвичайно важливим, щоб усі громадяни відчували свою беззахисність перед її представниками.

Влада постійно нав’язує суспільсту думку, якщо нашим людям дозволити купувати зброю, то вони б одразу один одного перестріляли, що в нас немає "культури поводження зі зброєю". "Нашому суспільству ще треба буде пройти стадії виховання демократією, щоб стати гідним права на зброю". Таким був аргумент при відхиленні законопроекту "Про зброю в Україні” Гідні ми чи ні, звичайно ж, визначатиме начальство, наприклад начальник ЖЕКу.

Такі доводи є просто несерйозними. Уже зараз досить багато зброї (рушниць-дробовиків) зберігається у громадян в будинках, але, судячи з телевізійних новин, власники рушниць практично не використовують їх для скоєння злочинів. Крім того, зброю в армії, міліції та інших силових відомствах вручають наліво і направо як нагородну без врахування наявності або відсутності "культури поводження зі зброєю", без здачі психологічних тестів, і це нікого не турбує.

Ще на нашій пам’яті, у 70-80-х роках, в Радянському Союзі були заборонені карате, кун-фу, джіу-джітсу та інші східні єдиноборства як суспільно небезпечні.Передбачалося, що люди, які володіють прийомами карате, неодмінно скоюватимуть насильницькі злочини із застосуванням цих "страшних” прийомів. Але зараз секції східних єдиноборств усіх видів працюють у кожному мікрорайоні, і, як виявилося, не це визначає рівень злочинності.

У суперечці прихильників та противників володіння громадянами зброєю як аргумент обидві сторони використовують дані статистики. Вона ж свічить, що країни, де найбільш поширене володіння громадянами зброєю - США, ФРН, Фінляндія та особливо Швейцарія, у якій дозволене володіння навіть автоматичною зброєю, є безпечнішими у порівнянні із країнами, де володіння зброєю обмежене, наприклад в країнах СНД. У прибалтійських державах, які були радянськими республіками і де зараз діють ліберальні закони про зброю та дозволене володіння короткоствольною зброєю (пістолетами і револьверами), злочинність також є нижчою, аніж у країнах СНД.

Інструкції МВС можна пояснити лише одним -це збереження монополії міліції на насильство та звичним для нашої влади страхом перед народом. Тим більше, що для невдоволення владою у переважної більшості населення є достатні підстави. Але побоювання ці, є сильно перебільшеними. Справа в тому, що вже зараз у країні тисячі принижених і знедолених озброєних людей. Це офіцери армії і флоту. Але жоден із них не скоїв насильницьких дій у відношенні представників влади. У випадках, про які повідомлялося в пресі, будучи доведеними до розпачу побутовими і сімейними негараздами, офіцери використовували особисту зброю лише для самогубства. Я думаю, що ці факти досить красномовно свідчать про те, що у представників влади немає підстав боятися озброєного громадянина. Навпаки, громадянин, якому держава довірила зброю, може стати тією необхідною опорою для стабільності в державі, якої так не вистачає Україні.