Російські  пропагандисти підчепили в Україні афганський синдром   

У п`ятницю агенція політичних новин московського Інституту національної стратегії оприлюднила доповідь групи «Москва – Київ», яка запропонувала змінити стратегію пропагандистського впливу на Україну з іміджевого на диверсійний.

Доповідь містить низку внутрішніх суперечностей.

Так автори констатують, що «проект «Україна» на сьогоднішній день вичерпав себе політично, економічно і культурно-ідеологічно, зробивши неможливим збереження єдиної країни в керованому вигляді в існуючих межах».

І одночасно ці ж автори пропонують надалі «шукати точки реагування як точки розхитування, розосередження існуючої української влади і еліти. Враховуючи фрагментованность і специфічний корпоративно-клановий менталітет української еліти, шанси у Росії в цьому напрямі є непогані».

 Автори видають свою погано приховану розгубленість хоча б тим, що пропонують «шукати точки реагування як точки розхитування, роззосередження», бо це геть заперечує твердження про вичерпаність і фрагментарність «проекта Україна». Навіщо шукати точки розхитування у проекті, який остаточно себе «вичерпав, зробивши неможливим збереження єдиної країни в керованому вигляді в існуючих межах»?! Якщо «проект» справді себе вичерпав, «точки розхитування» - на кожному кроці!

 Ще менш логічно виглядає на тлі констатації «вичерпаності проекта» така пропозиція щодо стратегії впливу на Україну: «Зважаючи на повну відсутність у Росії традиційної інфраструктури впливу на Україні (стійке лобі в структурах влади, проросійські ЗМІ, мережа НДО), ставку слід зробити на низові протестні рухи (робочий рух в промислових центрах південного сходу, російський рух в Криму, рухи національних меншин (кримсько-татарський в тому ж Криму, на перспективу - русинський в Закарпатті), спрямовані проти київської влади. Для підтримки цих рухів необхідна не традиційна масована інформаційна кампанія з Москви з вливанням масштабних фінансових коштів в ті або інші фігури або політичні об'єднання, а прямі контакти і точкова підтримка низки «матричних структур» (неформальних клубів, центрів, співтовариств) в тих, що зберігають проросійський вектор регіонах України з вибудовуванням на їх основі розгалужених мережевих структур, здатних охопити значну частину території країни».

Варто зважити на виразно маргінальний кут зору авторів доповіді на українську дійсність.

Цю маргінальсть видає не лише те, що вони назвали «зубрами-націоналістами» Левка Лук`яненка і Андрія Шкіля. Оцінки авторів доповіді засвідчуть єдиний об`єктивний факт, що міститься у доповіді, – їхнє особисте занепокоєння, що працювати їм доводиться у «складних умовах». Складається враження, що колеги авторів доповіді, що працюють в таких країнах, як наприклад Німеччина, так само: спершу констатують «вичерпаність проекта», а тоді нарікають, що «працювати по суті нема з ким».

Пропонований авторами доповіді спосіб - «прямі контакти і точкова підтримка низки «матричних структур» (неформальних клубів, центрів, співтовариств)» доречніший для створення структур мереженого маркетингу, або «оптової торгівлі», яких як тараканів вже давно не пускають у порядні установи, а не для здійснення концептуального пропагандистського впливу.

А ще більше емоцій  у оцінці ролі Чорномирдіна: «У результаті посольської місії Черномирдіна Росія сьогодні не має рішуче ніяких важелів впливу (НВО, преса, лобі в парламенті і ін.) на Україні, а пропагандистські і іміджеві зусилля відверто контрпродуктівни через свою вражаючу некомпетентність, незнання і небажання знати внутрішньоукраїнську політичну ситуацію».