Неділя, 19.11.2017, 10:05
Депомаранч
Приветствую Вас Гість | RSS
Меню сайта
Главная » 2009 » Липень » 18 » Півісламізована Росія ніколи не визнає право України на самовизначення
Півісламізована Росія ніколи не визнає право України на самовизначення
22:04
АХІЛЕСОВА П`ЯТА ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТІВ
До візиту Московського партріарха
Галаслива боротьба з українськими повстанцями потрібна Кремлю, щоб приховати правду про армію Власова. Найслабше місце східної федерації – національно-етнічний склад її населення і його поведінку. Лояльність цього населення Кремлю – міф, точніше ідеологема. Всі московські царі це відчували і штучно підтримували постійний конфлікт між колискою імперії – Київською Руссю, ї її східною колонією – нинішньою Росією. Внаслідок конфлікту з метрпоолією штучно формувалися стосунки, подібні до взаємин батьків і дітей, щоправда конфліктних. Відтак, лише остаточно ісламізована Росія колись припинить постійну істерику через національно визвольні рухи в Україні.
стратегія ляльководів
Київ конфліктам з Москвою не дуже й опирався. Колонізовані народи протягом всього цього часу втягувалися в протиколоніальний рух як ніби-то руські люди і в такий спосіб асимілювалися принаймні ідеологічно. Як мінімум позбувалися тих орієнтирів, які вони мали за часів Кучума і Єрмака. Нині в Росії нащадки Кучума вередують, вимагаючи від України легітимізувати мову, яку їм мечем насаджував наймит Київської русі Єрмак Тимофійович. Київ може тішитися що майже тисячоліття тому обрав найефективнішу традицію асиміляції східного простору! За цієї стратегії навіть нащадки Кучума досі самі ллють воду на асиміляційний млин Києва.
дифузія відчуттів
Окремим епізодом у цій тисячолітній боротьбі за опанування східного простору є досі триваюча істерика Кремля на ОУН-УПА. Українці на ментальному рівні сприймають істеричну реакцію Кремля на бандерівців як наступ кучумців на Київську Русь. І лише останнім часом, до речі завдяки жертовній наполегливості Віктора Ющенка, ці дискомфортні відчуття поволі перетікають у природніше русло – Голодмору. Що ця триваюча дифузія почуттів нащадків Київської Русі таки відбувається ми можемо переконатися принаймні з того, як ми самі не перестаємо дивуватися з незатухаючої істерики Кремля з приводу протимосковського (для нас – протикучумського) руху – ОУН-УПА.
природа істерики

Поза всякий сумнів давньоруська протикучумська складова змісту українського національного визвольного руху – суттєвий фактор, який визначає незмінну позицію півкучумського Кремля. Так само суттєвим фактором є підсвідоме прагнення того ж Кремля остаточно не «покучумитися» і з цієї позиції ця істерика є навіть корисною, бо формує спільне ментальне тло – єдиний формат для почуттів усіх мешканців нинішньої Росії. Та в Кремлі ніколи так глибоко не копали, ніколи самі за собою таких тенденцій не помічали, ніколи не формували свою позицію за цими критеріями. Тим паче коли протибандерівська боротьба була у розпалі. То чому ця боротьба була такою жорстокою?!

тактичні потреби
Відповідь дуже проста. Армія генерала Власова була набагато чисельнішою, за військові підрозділи ОУН-УПА. Коли тверезо оцінити кількість і особливості того величезного людського матеріалу, що перейшов формально на бік Гітлера, а насправді рятувався від покучумленої більшовиками Росії, тяжко позбутися думки, що практично весь руський люд тодішньої Росії – до Уралу тікав від Сталіна. Кубань, Дон, краснодарський край, православний Північний Кавказ, Берестейщина і ще багато поструських земель відмобілізували до армії Власова силу народу. Не втягнутим у це масове протистояння практично цілковито кучумському на той час Кремлю були лише ті руські люди Росії, як були раніше мобілізовані до червоної армії і військ НКВД.

Українці чомусь і досі якось не зауважують, що наприклад Рівне після відходу гітлерівських військ заполонили східні люди на невеличких конях – тувинські дивізійними. А де в цей час були справжні руські?

Мешканці Донбасу добре знають, що власне німців у цій місцевості практично не було за часів німецької окупації. Із заходу Донецьк брали військовики генерала Власова, зі сходу – війська НКВД, які гнали перед собою практично беззбройних місцевих мешканців того ж Донбасу. Навіть нині ці етнічні подробиці так званої великої вітчизняної війни звісно були б у центрі уваги, що вже казати про 50-ті роки. Чим же було витіснено цей історичний досвід? Відповідь одна – істеричною реакцією на опір ОУН-УПА. Увагу нащадків посткучумських племен, упокорених Єрмаком, сконцентровано на часткових локальних процесах тодішніх історичних процесів – на так званих «звірствах» ОУН-УПА.

Відтак маємо відповідь на запитання, що є найкращим засобом від протибандерівської істерії будь-якого щиро обуреного кучумуватого нащадка сталінської пропаганди. А все дуже просто, будь які найфанатичніші пристрасті з приводу так званих звірств ОУН-УПА миттю гаснуть, якщо при цьому згадати про армію Власова. Проти цих нагадувань душа нинішнього росіянина нічим не захищена, і розмова одразу переходить на інший предмет.
Перевірено. І неодноразово!

 

Костянтин Шкробак, Центр досліджень "Євразія"

Просмотров: 509 | Добавил: depomaranch | Рейтинг: 5.0/2 |
Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Календарь новостей
«  Липень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Поиск
Друзья сайта
Статистика
Copyright MyCorp © 2017Конструктор сайтів - uCoz