Психолог: преса лягли і просять, як перед Майданом

 Король колумністів психолог Олег Покальчук засвідчив істеричний стан преси, ЗМІ, як наприкінці 80 - х або у 2004-му. Про це він пише у тижневику «Зєркало нєдєлі», який одна реформаторська партія зробила двомовним через власні індиферентність щодо філофействуючих та елементрне мажорство. Щоправда король говорить про суспільство і пресу не про кожне окремо.

«А перебуває наше суспільство у стані прогресуючої масової істерії. Оскільки держава від суспільства давно втекла, то цілком справедливі народні нарікання, озвучувані в українських ЗМІ, дуже скидаються на скарги полишених без ханської уваги наложниць. (Істеричність не слід плутати зі стервозністю, це все ж таки неусвідомлений хворобливий стан. Але на практиці нікому від цього не легше.)», пише психолог.

Дещо бентежить, щоправда, як саме тлумачить термін істерія наприклад вікіпедія.

«Істерія (від др.-грецьк. ὑστέρα «матка»; вважалося, що істерія - наслідок хвороби матки) - захворювання з групи психогеній, що представляє клас неврозів. Істерія характерна демонстративними емоційними реакціями (сльози , сміх, крики і навіть судомами швидкоплинними паралічами, втратою чутливості, глухотою, сліпотою, затьмаренням свідомості, галюцинаціями і тому подібне

Особливий склад особистості, якому притаманні поверховість думок, навіюваність, схильність до фантазування, нестійкість настрою, прагнення привернути до себе увагу, театральність поведінки, називається істеричною психопатією. Істеричні типи відрізняються підвищеною навіюваністю і самонавіюваністю, іноді не зупиняються перед постійною брехнею (таких істериків називають патологічними брехунами, а поведінку - псевдологією)».

Без цього пояснення, до речі, не просто зрозуміти про дефіцит якої саме «активної уваги» говорить король колумністів на сторінках «Зєркала нєдєлі» і чому він вирішив проілюструвати ситуацію паралелями з наложницями, євнухами і султаном. Та спершу про обґрунтованість діагнозу

«Чому доречно говорити про істерію суспільства?», запитує сам себе король колумністів.

«По-перше, етимологія слова «гістер» свідчить про синдром дефіциту, так би мовити, активної уваги. І коли держава робітників та селян примушувала своє суспільство до зносин із нею, суспільству це не подобалося. А ось забила на нього держава, тому що сама стала частиною суспільств рубльовської Росії, куршавельської Європи і доларових США... Тут Україна засмутилася. «Балувана ваша Галя», напевно?

По-друге, істерія, як люблять повторювати лікарі, велика удавальниця. Будь-який симптом — від стигматів до поносу — може зобразити. Причому за повної відсутності святості і геморою.

По-третє й головне. Пресі все це дуже по-мазохістськи подобається. Вона дедалі частіше тиражує обвинувачення про порушення ЗМІ правових та етичних норм. І демократично множить заклики про посилення контролю над собою. Може, саме ТБ і преса є джерелом моральних, соціально-економічних проблем України?», відповів сам собі психолог.

Опустимо наразі влучні, яскраві і дуже точні, як і належить королю, порівняння поведінки ЗМІ із поведінкою наложниць. Натхненний читач може вільно насолодитися текстом поза всяким сумнівом талановитого грипс, а клацнувши тут, і не відволікатися на мої, можливо трохи булімічні, зауваження.

Бентежать дві речі. По-перше складається враження, що суспільству діагноз дістався так би мовити «за компанію», бо у третьому пункті арґументуючої частини ідеться про пресу, лише про пресу. По-друге, та сама вікіпедія говорить про можливі варіанти:

«Опозиція між обсесією (чоловік) і істерією (жінка): обсесивний суб'єкт відкладає, затримує дію, чекаючи потрібного моменту, тоді як істерик своїми діями«забігає наперед», демонструючи тим самим помилковість обсесивної позиції».

 Що таке обсесія, який це стан, проілюструю також за допомогою тієї ж вікіпедії:

 Обсесія (лат. Obsessio — «облога», «охоплення») — нав`язливий стан, пов`язаний з думками , почуттями, бажаннями, що непокоять людину, періодично, протягом тривалого часу виникають у неї і вона їх не може свідомо контролювати.»

Тобто, коли йдеться про визначення стану саме суспільства, а не преси, я не можу приховувати бажання просити фахівця, тобто Олега Покальчука, принаймні розглянути і обсесивний стан як варіант діагнозу також. А ще, чи не не обмінюються постійно два предмета аналіза – соціум і преса – так би мовити ролями, тобто станами? Принаймні домайданний опис передмайданного стану суспільства навіює саме такі припущення. Цей опис спонукає також аналізувати і описувати суспільні події як результат взаємодії ЗМІ і завжди цілковито залежних від них громадян.

Також, принаймні для нас суттєво, що депомаранч в даний час це швидше обсесивний процес, ніж істеричний.

Стосовно ж ЗМІ, то навряд чи варто відправляти в морг, як це зробив тижневик «З`єркало нєдєлі», пацієнта, якого можна ще трохи полікувати. Справа в тому що прикметник у словах українські ЗМІ не пишеться з великої літери, якщо, звісно, тижневик не говорить про них як про покійників: з ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ або нічого. Навіть якщо залишиться один єдиний тижневик - «Зєркало нєдєлі» і один єдиний автор - король колумністів в нас залишиться можливість почитати розумну думку.

Костянтин Шкробак, "Депомаранч"