Неділя, 19.11.2017, 10:04
Депомаранч
Приветствую Вас Гість | RSS
Меню сайта
Главная » 2009 » Липень » 25 » Патріарх всєя Русі проектує себе в Україні на майбутнє помаранчевої Росії
Патріарх всєя Русі проектує себе в Україні на майбутнє помаранчевої Росії
22:43
ПОЛЬОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИЧИН, ДЖЕРЕЛ ТА МЕТИ ПОМАРАНЧІ В РОСІЇ
Патріарху Кірілу просто нікуди більше їхати, адже 80% парафій російської православної Церкви тут – в Україні. Точніше, в Україні і Білорусі, згідно з даними РПЦ. В заяві Філарета сказано, що в самій Росії – 50% парафій РПЦ, але, я пригадую, що публічно оприлюднені дані РПЦ інші. Можливо, маємо справу з якимось дипломатичними міркуваннями УПЦ КП.
 
Сам патріарх Кіріл, тобто Володимир Гундяєв, походить з родини, за нашими поняттями, інородців. Він народився в Ленінграді, але це не показово. Його батьки родом звідкись з-понад Волги. Здається, чуваші. Він, як не помиляюсь, так само чуваш, як і відомий актор Олег Табаков – єдиний хто не приховує своє походження, пишається ним, на відміну від решти які «косять» під етнічних руських.
 
У самій РПЦ – явний дисбаланс етнічного представництва у вищих ешелонах керівних органів. До 80 відсотків членів синоду – такі ж інородці, або навернені кучумці, як і патріарх Кіріл. Натомість не менше 80% єпископів - етнічні українці або українці в Росії – руські.
 
Така ж проблема і щодо національно-етнічного представництва в політикумі Росії. Остання руська людина в керівництві РФ, Росії – Михайло Горбачов, етнічний українець.
 
Володимир Путін, наприклад, також, хоч і народився в Леніграді, але не є руським. Є свідчення, що його предки були земляками Распутіна і на початку минулого століття спростили прізвище, щоб не мати проблем з малоосвіченими матросами-чекістами.
 
Розподіл посад за такою пропорційною квотою (як синоді і єпископаті РПЦ) завжди провокував низку проблем. Вирішується ця проблема по різному. Наприклад, відома справа Ленінградського обкому партії 1949 року, коли було розстріляно низку керівників достатньо високого рангу, зокрема і секретаря обкому, як не помиляюсь Олексія Кузнєцова, котрий пропонував виокремити Руську (Русскую) республіку окремо як суб`єкта СРСР. Не в складі Російської Федерації - тоді РСФСР, а як окрему республіку.
 
Пропонувалися, що до складу російської республіки входитимуть північно-західні області тодішньої РСФСР від ленінградської до курської і до Поволжжя на схід. Ці кордони приблизно повторюють обшири східних завоювань Київської Русі до 12 століття, до часів хана Кучума і Єрмака. Змовники також пропонували утворити відповідно руську (русскую) компартію, якої, до речі, так ніколи і не було.
 
Руські і неруські – постійна проблема усіх органів управління східної федерації.
 
Нещодавно, наприклад в Росії відбувся саміт руських і так званих росіян федерації. Це було на початку червня. Серед рекомендацій цього «круглого столу» - утворення партії за національною ознакою – це буквально дослівно повторює вимоги «антипартійної» групи Кузнєцова. Щоправда державницькими апетитами нинішні руські в Росії і близько не можуть порівнятися із змовниками групи Олексія Кузнєцова, бо, за даними звіту про саміт «русских и россиян», нинішні руські в Росії не претендують ні на що більше, крім як на національно-культурну автономію в межах федерації.
 
Їхні опоненти вміло конвертують образи упосліджених «русских Росии» на їхню ж балаканину та істерику «против зверств УПА», «искусственных украинцев Вассермана», «городов русской славы Севастополя и Одессы» та інші штучно підтримувані і виразно протиімперські ідеологічні проекти.
 
Нещодавно одна з лідируючих гравців ПР-ліги України Олена ДЕРЕВ’ЯНКО, віце-президент Української ліги зі зв’язків з громадськістю, засвідчила, що з проектами, подібними озвученим на самміті «русских и россиян», до неї зверталися провідні політтехнологи Російської Федерації. Її колег цікавила її компетентна думка «щодо створення партії «русских в Украине».
 
Природно, Олену Бондаренко при цьому не повідомили, з якою метою цікавились її думкою, інакше вона не вважала цю ідею такою потішною. Принаймні такий висновок напрошується, коли співставити час проведення «круглого столу» політтехнологів Росії та саміту «русских и россиян» у тій самій Росії. Бо ж очевидно, що маємо до справи типову політтехнологію гасіння прагнення до самовизначення «русcких в России» – проектування стурбованості «руських» на імітований об`єкт такої стурбованості на терені колиски імперії – в Україні.
 
Про те, що коїться у таких сферах, як захист «прав «русских» в Украине, і говорити не варто – виразне дзеркальне відображення того, що приховує цілковито кучумський Кремль у духовно-культурній сфері самої Росії.  На відміну від балаканини про захист «російської» в Україні та надання їй державного статусу а також захист «російськомовних» в Україні, які до «русских в России» взагалі жодного стосунку не мають, – типові тисячолітні інтриги кучумців – «агентов хана Батыя у лагере «русcкого героя» Александра Невского».
 
 
Подібні ідеологічні проблеми існують і у збройних силах сусідньої федерації.
 
Раніше, за часів СРСР, весь вищий генералітет був майже цілковито «руським» і навіть власне українським. Нині ж у верхівці армії є самі нащадки хана Кучума, а «русский» генерал «російської» армії – такий самий виняток як єврей у шахті, бо зустрічається лише в популярних патріотичних «русских» телесеріалах.
 
Звісно, всі ці актуальні ідеологічні проблеми не оминули і Російську православну Церкву. Ординська модель російської держави душить не тільки сусупільство, але і церкву. 
 
Кіріл насправді не є патріархом росіян, бо його одноплемінники масово перетікають до язичництва чи будь-чого, що подалі від російського православ`я. Парафії РПЦ на селах понад Волгою швидко порожніють.
 
Такі самі парафії навіть у містах-мільйонниках Росії перетворюються на секти «русских в России», які вже років з 50 інтенсивно розкладають ззовні ідейками на рівні Філофея, ченця дезертира з Києво-Печерської лаври. Хто стежить наприклад за київською публіцистикою відомого втікача з Москви Анатолія Стрєляного, звісно, звернув на це увагу (див газету «Комментарии» від 24 липня).
 
Може б Кіріл і не їхав до Києва, але на його «малій батьківщині» майже не залишилося православних, а змінювати віру йому вже запізно. І дух реліігйної свободи київських паргорбів дає йому можливість відчути себе не кремлівським, а істинним патріархом.
 
Бо ж дійсно зустріти його прийшли люди не за наказом правлячої партії "Єдіная Росія", а за покликом серця.

Віталій Чечило,

президент Центра імперських досліджень «Євразія»,

спеціально для ІА «Депомаранч»

Просмотров: 610 | Добавил: depomaranch | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Календарь новостей
«  Липень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Поиск
Друзья сайта
Статистика
Copyright MyCorp © 2017Конструктор сайтів - uCoz