У дупі діамантів замало не буває!

Відомий адвокат Тетяна Монтян розмістила на своєму блозі на «Українській правді» дошкульну статтю «Звідки в дупі діаманти?!» лише незначно переобтяжену власними емоційними спостереженнями. Увагу привертають не лише загноєна сучасними псевдомедіа публіцистика,  а й деякі рефлексії адвокатки і прихований зміст її порад.

Ось короткий виклад статті Тетяни Монтян.

«Мене безмежно розчулюють стражденницькі воплі по всіх форумах та чатах, в приватних бесідах буквально всіх українців – від бабушок в черзі за гречкою від Черновецького – до цілком респектабельних бізнесменів: "Ну чому, чому немає у нас в країні достойних політиків?!"

Виникає відразу два закономірних питання:

1. Звідки в дупі діаманти?

2. Навіть якщо станеться диво, і замість тих пришелепкуватих мародерів, яких ми маємо в усіх гілках влади, там раптово з'являться навіть янголи небесні – чим це допоможе абсолютній більшості пересічних виборців?».

Я не буду вкотре заглиблюватись в дєбрі психології стосовно того, що оточення кожної людини – це відображення її самої, за винятком особливо патологічних випадків на кшталт "сусіди-алкоголіки/великі цабе". Не буду також в деталях розводитись стосовно того, що лохів-потрєблядєй НЕ політики тягнули на зашморгу брати кредит; лохів-депозитчиків також НЕ політики змушували віддавати свої заощадження банкам-шахраям, і тим більше ніякі політики просто нездатні змусити ДЕКІЛЬКА МІЛЬЙОНІВ ЛЮДЕЙ!!! щомісячно!!! віддавати ЖЕКам своє чесно зароблене бабло в обмін на неіснуючі послуги.

Хіба можуть такі люди обрати притомних політиків?! Хіба можуть притомні люди займатись політикою серед подібного електорату?!», пише Тетяна Монтян.

«Візьмемо для прикладу спільне утримання багатоквартирних будинків. Незважаючи на недолуге законодавство у вигляді малопристосованого до реалій сьогодення Закона України "Про ОСББ", в країні якимось дивним чином ці ОСББ все-таки примудрилися організуватись та діяти приблизно в 6% багатоквартирних будинків. В деяких з них – все просто чудово, незважаючи на шалену боротьбу на виживання, яку людям доводиться вести з монополістами-постачальниками електроенергії, води чи з податковими органами. Люди регулярно ходять на збори, цікавляться станом справ в об'єднанні, спільно вирішують свої проблеми. Буває, що лаються, сваряться та судяться – але як же інакше?!

Життя пересічної людини насправді доволі мало залежить від того, яка чергова наволоч в даний конкретний час, розіпхавши ліктями інших, таких самих наволочів, дорвалася до корита на самому верху. Значно більший вплив на повсякденне життя конкретної людини справляє те, які у неї родичі, діти, друзі та сусіди, колеги по роботі, знайомі по спільному хобі та т.і.

...Колись в дитинстві я читала книгу "Мої бенгальські подруги" і була вражена такими словами авторки: "Бенгальських чоловіків і жінок ніхто не питає, ким вони хотіли б стати. Кастова система однозначно визначає майбутнє. Вони працюють на своїй маленькій життєвій ділянці, знаючи – кращого в цьому народженні не буде, бо – важкий вантаж карми. Тому вони намагаються встигнути зробити якомога більше. Врешті-решт, деяким вдається перетворити свій шматочок життя в квітучий сад, який радує не тільки їх, але й оточуючих".

Становище українців – значно веселіше, бо кожен може (покращити собі карму) досягнути власною працею та завзяттям значно більшого, ніж "написано на роду".

Люди! Припиніть триндіти на форумах, майданити та дудіти! Вийдіть з своєї квартири, познайомтеся з сусідами! Порадьтеся з ними, що можна зробити вже зараз! Адже ймовірність того, що вам вдасться поміняти своє оточення – дорівнює або прямує до нуля! Нікуди вам не подітись з цього підводного човна, бо люди – скрізь такі самі!», заявила Тетяна Монтян.

Отже у статті Монтян маємо:

1. Констатація однаковості поведінки українців, що «люди – скрізь такі самі».
2. Рудиментарну «хатєлку», щоб люди всі одночасно змінили одну поведінку на іншу. Такі «хатєлкі», характерні для політиків асиміляційних партій помаранчевого табору. По суті йдеться про проекцію своїх «хатєлок» на «хатєлкі» людей. «Люди! Припиніть триндіти на форумах, майданити та дудіти!» Мовляв, робіть щось!. До речі, Монтян такими закликами доводить до сказу МінЖКГ, бо там бояться, що люди на її заклик припинять платити жекам і будинки пообвалюються.
3. Певно підсвідому, конструктивну «хатєлку», типу «роззуйте очі!», яка свідчить про відчуття того факту, що люди дійсність сприймають принаймні неадекватно: «Вийдіть з своєї квартири, познайомтеся з сусідами!».
4. Типову когнітивну помилку, яка полягає в тому, що Монтян не зауважила парадокс, що люди поводяться однаково, хоча між собою не знайомі. Відповідно, адвокатка зопалу проскочила повз набридле усім, але актуальне, як перед Майданом, питання про телебачення, яке власне і дає людям запитану ними спотворену картинку дійсності. Люди проектують на телевізор свої «хатєлкі» і, звісно, отримують їх.
5. Певне, інтуїтивне, що є продуктом її «хатєлкі» про одночасну і однаку трансформацію поведінки одразу всіх, але, проте, слушне спостереження, що суспільство і досі трохи помаранчеве: «Становище українців – значно веселіше, бо кожен може (покращити собі карму) досягнути власною працею та завзяттям значно більшого, ніж "написано на роду".
6. Сякий такий, але яскравий, певно зараз краще і не скажеш, натяк про простір, в межах якого слід зробити вибір. Йдеться про натяк на інше, цілком асимільоване, суспільство, наразі бенгальське.
7. Внутрішня суперечність: пропозиція щось робити, не чекаючи «Вашингтона з новим і праведним законом», це курс до суспільства типу норвезького, а пропозиція власне отямитись і щось робити, негайно і зараз, - до помаранчевого.

 Словом, трохи діамантів в дупі є. Тобто маємо мимовільне спростування головної тези, про те, що в дупі коштовностей не буває. Коли зважити на якість нинішніх політиків, адвокатку цілком можна було б рекомендувати і «на царство». В неї принаймні не засмічена перцептивна (відчуттєва) сфера – є якесь відчуття соціуму, цілком відсутнє у помаранчевих.

Проте спробуємо таки, хоч трохи оздобити діаманти з цієї дупи. Насамперед, з семи пунктів збереженню підлягає один – номер 3. Це поза всяким сумнівом корисна пропозиція.

До цього спостереження пасував би застереження, що краже не робити нічого, ніж робити всім будь-що однакове одночасно. Але такого діаманта у цій дупі нема. Є лише натяк на такий діамант, який полягає в негативній конотації факту переасимільованості суспільства.